Джордж Гаррісон познайомився з Патті Бойд під час фільмування стрічки «Вечір важкого дня» і одружився з нею в 1966 році. В той час Клептон і Гаррісон були близькими друзями. Так, Ерік Клептон брав участь у роботі над піснею Гаррісона «While My Guitar Gently Weeps» із знаменитого альбому White Album, а Гаррісон зіграв на гітарі в пісні «Badge» гурту Cream (де грав на той момент Клептон) для альбому Goodbye під псевдонімом Л'Анджело Містеріозо. Після розпаду гурту Blind Faith, Клептон закохався в Патті[4].
Назва пісні була навіяна східною легендою «Лейла і Меджнун»[5], уславлену перським поетом XII століття Нізамі Гянджеві. Вона основана на реальних подіях, і розповідає про молодого чоловіка на ім'я Гаїс аль-Мулаввах, який жив в VII столітті на території сучасної Саудівської Аравії. Лейлу, видали заміж, а Гаїс (прозваний «меджнуном», перс.مجنون — одержимий, божевільний) пішов від свого племені в пустелю і жив самітно, складаючи пісні на честь Лейли. Лейла переїхала з чоловіком до Іраку, де згодом занедужала і померла. Через декілька років був знайдений мертвим і Гаїс. Цю повість Клептону розповів його друг Ієн Даллас[4], який в той час приймав ісламську віру, і музиканта зворушила ця історія[6].
Стосунки Гаррісона з Бойд через декілька років зайшли в кут. 1977 року вони розлучились. За словами Гаррісона до того часу «стосунки з Патті вже скінчилися», тому весілля Клептона і Бойд не викликало у нього протесту: «Він одружився з нею, … і справжня проблема з'явилася у Еріка: його страшенно лютило, що я на нього зовсім не сердився!»
Гаррісон разом з Рінго Старром і Полом Маккартні прийшов на весілля Клептона і Бойд, яке відбулась в 1979 році. Впродовж своїх стосунків із Бойд, Ерік написав і присвятив ще одну любовну баладу неї «Wonderful Tonight». Втім сімейне життя Клептона і Бойд не було щасливим: в 1989 році вони розлучились.
Запис і музична структура
Після розпаду гурту Cream Клептон взяв участь в декількох музичних проєктах, в тому числі у власному недовгочасному гурті Blind Faith, а також виступав з дуетом чоловіка і дружини Delaney & Bonnie. Навесні 1970 року Клептон дізнався, що Delaney & Bonnie залишили музиканти-акомпаніатори: басист Карл Редл, барабанщик Джим Гордон, і клавішник Боббі Вітлок. Скориставшись нагодою, Клептон запропонував їм стати учасниками нового гурту, який отримав назву Derek and the Dominos[7].
У другій половині 1970 року до гурту приєднався Дуейн Оллмен, гітарист The Allman Brothers Band. Клептон и Оллмен високо цінували творчість один одного; Клептон до того часу встиг на запрошення Тома Дауда виступити із The Allman Brothers Band[8]. Оллмен і Клептон легко знаходили спільну мову і невдовзі стали гарними друзями.
Дауд до того часу був знаний завдяки багатьом музичним роботам, в тому числі із Клептоном у складі Cream (Клептон одного разу назвав Дауда «ідеальною людиною для запису»). Робота над цим альбомом стала ще одним із його досягнень. В біографічному документальному фільмі про Дауда, який називався «Том Дауд і мова музики», показано як він змікшував оригінальні майстер-стрічки з «Layla»[9].
Перші 5 тактів гітарної партії з пісні «Layla»
«Layla» була написана Клептоном як балада, але після того як Оллмен написав характерний риф для композиції, вона стала рок-піснею[10]. Через деякий час Клептон повернувся до студії вночі. Там він застав Гордона, який грав власну мелодію на фортепіано. Клкптону сподобалась мелодія, і він переконав Гордона включити її до пісні[7]. Друга частина «Layla» була записана через три тижні після того як була завершена перша: Гордон зіграв свою партію на фортепіано, Клептон на акустичній гітарі, а Оллмен на слайд-гітарі[10]. Як тільки Дауд поєднав дві частини композиції[10], «Layla» була завершена.
«Layla» складається із двох частин, кожна характеризується своїм ритміко-мелодичним елементом, що повторюється, або рифом. Перша частина, записана в тональності ре мінор для приспівів і мі мажор для куплетів[11], зосереджена навколо «фірмового» рифу — гітарної мелодії, зіграної із застосуванням hammer-on'ів, pull-off'ів та паверкордів. Вважається, що риф, був написаний Дуейном Оллменом на основі вокальної мелодії пісні Альберта Кінга«As the Years Go Passing By» з альбому 1967 року Born Under a Bad Sign[12]. Перша секція також містить записане за допомогою накладання гітарне соло, певною мірою дует між слайд-гітарою Оллмена і вібрато бенда Клептона. Розміщуючи свій слайд в пунктах за кінцем накладки гітари, Оллмен міг грати вищі ноти, ніж без неї. Том Дауд називав їх «нотами, які відсутні на інструменті!»[8].
Другу частину, написану Джимом Гордоном, зазвичай називають «фортепіанною кодою»[13]. Спочатку вона була зіграна в до мажорі, проте під час мікшування швидкість стрічки коди була збільшена. Отримана тональність знаходиться десь між до і до-дієзом. Клавішна інтерлюдія в кінці пісні доповнена акустичною гітарою і является також супроводом до outro-соло. Та ж мелодія виконується на слайд-гітарі Оллмена, але на одну октаву вище. Джим Гордон на відміну від Клептона і Оллмена, просто грає мелодію, не імпровізуючи. Клавішні — фактично головний інструмент під час коди, а соло виступає як ритм[10].
Сам Ерік Клептон так одного разу сказав про цю пісню[14]:
«Layla» — складна, це пісня, яку не так легко виконувати вживу. Потрібен дуже сильний колектив музикантів, щоб всі складові були на місці, але коли все є… Наприклад, її складно виконувати в квартеті, тому що є партії в яких потрібно співати і виконувати цілком протилежні речі, що практично неможливо. Втім якщо з вами великий колектив, як у мене в турне, тоді виконати щось на кшталт «Layla» буде легко — і я дуже цим пишаюсь. Мені дуже подобається слухати цю пісню. Начебто вона не моя. Начебто я слухаю когось, хто мене дуже подобається. Я любив гурт Derek and The Dominos і в той ж час я начебто сам в ній і не був його учасником. Я просто фанат Derek and The Dominos. Іноді моя власна музика може бути такою. Якщо вона зіграла своє призначення бути хорошою музикою, то я вже не асоціюю себе з нею. Начебто це хтось інший. І тоді такі пісні легко виконувати[15]
Оригінальний текст (англ.)
['Layla' is a difficult one, because it’s a difficult song to perform live. You have to have a good complement of musicians to get all of the ingredients going but, when you’ve got that… It’s difficult to do as a quartet, for instance, because there are some parts you have to play and sing completely opposing lines, which is almost impossible to do. If you’ve got a big band, which I will have on the tour, then it will be easy to do something like 'Layla' — and I’m very proud of it. I love to hear it. It’s almost like it’s not me. It’s like I’m listening to someone that I really like. Derek and The Dominos was a band I really liked—and it’s almost like I wasn’t in that band. It’s just a band that I’m a fan of. Sometimes, my own music can be like that. When it’s served its purpose to being good music, I don’t associate myself with it anymore. It’s like someone else. It’s easy to do those songs then.] Помилка: {{Lang}}: текст вже має курсивний шрифт (допомога)
Патті Бойд про цю пісні сказала:
Він такий чудовий музикант, що здатен вкласти свої емоції в музику в таку форму, що слухачі зможуть відчувати їх інстинктивно. Це проходить прямо крізь тебе[16].
Оригінальний текст (англ.)
[I think that he was amazingly raw at the time… He's such an incredible musician that he's able to put his emotions into music in such a way that the audience can feel it instinctively. It goes right through you.] Помилка: {{Lang}}: текст вже має курсивний шрифт (допомога)
Подальша доля пісні
Альбом Layla and Other Assorted Love Songs після своєї появи на прилавках продавався погано і зрештою не потрапив до чарту у Великій Британії[3]. Це було, почасти, зумовлено тим, що ім'я Клептона було згадане лише на внутрішній стороні альбому, а ззовні він виглядав як подвійний альбом невідомого гурту[3]. Не пощастило і заголовній пісні: радіостанції відмовлялися ставити в ефір семихвилинну композицію. В результаті її для випуску на синглі довелось вкоротити до 2:43. Сингл «Layla» вийшов у березні 1971 (лейбл Atco) і посів 51-у позицію хіт-параді The Billboard Hot 100.
Втім, коли «Layla» в 1972 році увійшла до збірки The History of Eric Clapton і потім вийшла як сингл, що досяг 7-ї позиції у Великій Британії і #10-ї в США. Оцінки критиків відтоді були цілком позитивними. Дейв Марш, в «The Rolling Stone Illustrated History of Rock and Roll», написав, що,
знайдеться небагато моментів в репертуарі записаного року, де співак або автор досягли такого глибокого занурення в себе, що прослуховування їх неначе спостереження вбивства чи самогубства… для мене, «Layla» є найзначнішою із них.[3]
Оригінальний текст (англ.)
there are few moments in the repertoire of recorded rock where a singer or writer has reached so deeply into himself that the effect of hearing them is akin to witnessing a murder or a suicide… to me 'Layla' is the greatest of them.
Марш помістив «Layla» на #156-у місці у своєму списку Серце року та соулу: 1001 найкращий сингл усіх часів[17].
1982 року «Layla» ще раз вийшла як сингл у Великій Британії і мала ще більший успіх ніж у 1972 році, посівши 4-у сходинку в хіт-параді.
1992 року Ерік Клептон представив нову блюзову версію пісні «Layla».
2003 року гурт The Allman Brothers став виконувати цю пісні на концертах. Воррен Гейнес співав, Грегг Оллмен грав клавішну партію, а Дерек Тракс — гітарну партію Дуейна.
19 травня2007 року на безкоштовному концерті під назвою «Дорога в Остін», Боббі Вітлок виконав власні електричні версії пісень «Layla» і «Why Does Love Got to Be So Sad» за участю гітаристів Еріка Джонсона і Девіда Гріссома[20]. Ця версія «Layla» увійшла до альбому Вітлока і Коко Кармель Lovers (2008).
Unplugged-версія
1992 року Клептона запросили зіграти концерт для MTV Unplugged. В альбом, під назвою Unplugged, записаний на цьому концерті, увійшло багато блюзових стандартів і нова пісня «Tears in Heaven». На альбомі була і нова версія пісні «Layla». Пісня в новому аранжуванні стала повільнішою, її риф був змінений, а клавішна кода усунена[2]. В цілому ця версія спокійніша і ближча до традиційного блюзу, ніж оригінальна.
Нова версія «Layla» вийшла як сингл і досягла 12-ї позиції в американських чартах, а через деякий час виграла Премію Греммі в 1992 році в категорії найкраща рок-пісня, потіснивши «Smells Like Teen Spirit» гурту Nirvana. Пізніше цю перемогу включать до списку 10 найбільших неочікуваних поразок в історії Греммі за версією журналу Entertainment Weekly[21].
В концерті «MTV Unplugged» взяли участь музиканти:
