PROFILBARU.COM

Dead Can Dance
Dead Can Dance
	Dead Can Dance на концерті у Мюнхені у 2005 році.
Основна інформація
Жанр	пост-панк; ембіент; неокласика; дрім-поп;
Роки	1981–1998; 2005; 2011-донині;
Країна	Австралія
Місто	Мельбурн
Мова	англійська
Лейбл	4AD; Warner Bros.; Rhino/Atlantic; Rykodisc; PIAS;
Склад	Брендан Перрі; Ліза Джеррард;
Колишні; учасники	Пол Еріксон; Саймон Монро; Джеймс Пінкер; Скотт Роджер; Річард Єль; Пітер Ульріх;
Офіційний сайт
	Dead Can Dance у Вікісховищі

Dead Can Dance — австралійський рок-гурт. Створений у 1981 році в Мельбурні. У дуже своєрідній музиці гурту, який інколи зараховують до жанрів дарквейв або готичний рок, поєднуються впливи електронної музики, альтернативного року, неокласики, середньовічних хоралів а також етно (переважно східноєвропейського і арабського походження). Члени гурту — Ліза Джеррард та Брендан Перрі. Початково «Dead Can Dance» був квінтетом, а під час гастролей та студійних записів у його складі виступало до 15 музикантів. Пісні гурту здебільшого мають містичні та символічні сюжети. Манеру співу Лізи Джеррард інколи порівнюють з вокалом Елізабет Фрейзер з Cocteau Twins. Гурт проіснував до 1998 року, у 2005 музиканти ще раз об'єдналися для всесвітнього концертного турне. У 2011 році на сторінках офіційного блогу оголошено про возз'єднання групи. У 2012 рік відбулося світове турне на підтримку альбому Anastasis. На 2019 рік було заплановано світове турне у підтримку нового альбому Dionysus, але його було відкладено на 2021 рік через COVID-19^[3]

Назва гурту («Мертві можуть танцювати») інтерпретується зазвичай як здатність повертати життя чомусь, що було мертвим або забутим. Інструменти, які використовують музиканти, є старовинними, забутими або недоступними для широкого вжитку. За іншою інтерпретацією назва базується на алегорії «танку смерті» (фр. danse macabre). Ще однією інтерпретацією є ідея надання життя неживим предметам.

Історія

Ліза Джеррард та Брендан Перрі — обидва англо-ірландського походження — познайомилися у 1980 році в Мельбурні. У травні 1983 року музиканти переїжджають до Лондона, де незабаром підписують контракт з незалежною студією 4 AD. У лютому 1984 року виходить перший альбом гурту Dead Can Dance, який містить композиції чотирьох попередніх років^[4]. На обкладинці альбому було зображено ритульну маску з Папуа-Нової Ґвінеї. У цій візуалізації втілено головну музичну ідею — перехід неживого у живе і навпаки: маска була частиною дерева, яке перетворилося у неживу матерію. Однак вправність митця надала масці нового життя у її ритуальному використанні^[5]^[6].

Джеррард та Перрі залишилися невдоволеними якістю запису дебютного альбому. У другому альбомі Spleen and Ideal, який вийшов у листопаді 1985 року і зайняв друге місце у хіт-парадах indie, музиканти відмовляються від електрогітар і використовують натомість класичні інструменти, зокрема, віолончель, литаври та тромбони. На Within the Realm of a Dying Sun Перрі намагається повністю відійти від загальноприйнятих моделей рок-музики. Він зосереджує свою увагу на класичній музиці, головно на музиці бароко з її контрапунктовими структурами. Музиканти вирішують працювати надалі лише з класичними інструментами у супроводі семплерів та комп'ютерів. Ці нові впливи проявляються вже на четвертому альбомі гурту The Serpent's Egg, у якому елементи етномузики поєднуються з електронними. Після цього Джеррард та Перрі переїжджають на деякий час до Іспанії, де пишуть музику до фільму Авґустіна Вілларонґи (ісп. Augustin Villaronga) «El Nino De La Luna». У цьому фільмі, який показали на Канському фестивалі у 1989 році, Джеррард вперше виступила в ролі акторки. У 1990 році Dead Can Dance вперше виїжджають на гастролі до США. На альбомі Aion, який виходить у цьому ж році, помітний вплив сакральної та літургійної музики епохи Ренесансу, музиканти використовують середньовічні музичні інструменти. Для Into the Labyrinth характерне поєднання примітивного етно з електронною музикою. Цей альбом став одним найуспішнішим у комерційному плані (поруч з «Spiritchaser») і увійшов до Top 50 британських хіт-парадів.

Склад гурту

Ліза Джеррард (Lisa Gerrard, *12 квітня 1961) — вокал (альт), перкусія
Брендан Перрі (Brendan Perry, *30 червня 1959) — вокал (баритон), клавішні, гітара, перкусія

Дискографія

Докладніше: Дискографія Dead Can Dance

Альбоми

Dead Can Dance (1984)
Spleen and Ideal (1985)
Within the Realm of a Dying Sun (1987)
The Serpent's Egg (1988)
Aion (1990)
Into the Labyrinth (1993)
Toward the Within (1994)
Spiritchaser (1996)
Anastasis (2012)
Dionysus (2018)

Мініальбоми

Garden of the Arcane Delights (1984)

Примітки

↑ James Hannaham (1997). Goth and the Glorification of Suffering in Rock Music. Cambridge, Massachusetts: MIT Press. с. 91—119. Bela Lugosi's Dead and I Don't Feel So Good Either
↑ Essential albums: Dead Can Dance. Архів оригіналу за 6 липня 2022. Процитовано 27 листопада 2023.
↑ Dead Can Dance announces 'A Celebration — Life & Works 1980-2020' tour of North America. Slicingupeyeballs.com. 7 жовтня 2019. Процитовано 27 листопада 2023.
↑ Holmgren, Magnus. Dead Can Dance. Australian Rock Database. Архів оригіналу за 7 жовтня 2012. Процитовано 27 листопада 2023. [Архівовано 2012-10-07 у Wayback Machine.]
↑ dead-can-dance.com. Архів оригіналу за 27 вересня 2013. Процитовано 27 листопада 2023.
↑ Dead Can Dance Within – Lisa Gerrard, Brendan Perry, 4AD Records. dcdwithin.com. Процитовано 27 листопада 2023.