Падіння астероїда сталося 50 000 ± 3 000 років тому[3]. Його початкову масу оцінюють у 4⋅105 —1,2⋅106 тон, розмір — у 50-70 метрів, а швидкість — у 10-20 км/с[2][4]. Під час прольоту крізь атмосферу він втратив 30-70 % маси через абляцію та фрагментацію[4].
Уламки, що відокремилися від астероїда ще в польоті, сповільнювалися через опір повітря, завдяки чому й могли витримати удар при падінні та зберегтися до наших днів у вигляді типових метеоритів. Вони трапляються в радіусі близько 9 км навколо кратера[2]. Біля краю кратера трапляються зразки зі слідами сильного удару та нагріву аж до часткового розплавлення з перекристалізацією (що видно, зокрема, з відсутності відманштеттенових фігур, добре виражених у решти зразків). Вони дрібні і не мають регмагліптів[ru] та кірки плавлення. Ймовірно, це фрагменти основної маси астероїда, що були викинуті з кратера під час його утворення[4][2].
Крім того, біля кратера трапляються маленькі (< 1 мм) круглі частки — ймовірно, результат конденсації речовини, що випарувалася з астероїда при прольоті крізь атмосферу. Їх знаходять на відстані до ~8 км від кратера; найбільші з них — біля його краю. Загальну масу цих кульок оцінюють у 4-8 тисяч тон (оцінку зроблено для верхніх 10 см ґрунту і відстаней до 4 км від кратера; поза цими межами кульок дуже мало). Як уламків, так і кульок більше в північно-східному напрямку від кратера[2][4].
Метеорити Canyon Diablo незвичні тим, що містять великі, до дециметрового розміру, нодули (округлі включення) з графіту з металевими прожилками[5].
↑Canyon Diablo. Метеоритная коллекция Российской Академии Наук, Лаборатория метеоритики ГЕОХИ РАН. Архів оригіналу за 14 липня 2018. Процитовано 14 липня 2018.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Canyon Diablo
Canyon Diablo. Метеоритная коллекция Российской Академии Наук, Лаборатория метеоритики ГЕОХИ РАН. Архів оригіналу за 14 липня 2018. Процитовано 14 липня 2018.