30 квітня група була помічена атомною субмариною «Конкерор» (англ.Conqueror — «Завойовник»), яка здійснювала патрулювання у районі островів.
1 травня субмарина наблизилась до аргентинської оперативної групи, продовжуючи залишатися непоміченою. На цей момент аргентинські кораблі знаходились поза межами 200-мильної (370 км) воєнної зони, яка була проголошена Великою Британією (та офіційно було проголошено, що будь-який аргентинський корабель в межах цієї зони буде потоплений). Незважаючи на це, британці вирішили, що група становить загрозу для флоту. Після консультацій з міністрами свого кабінету, Маргарет Тетчер особисто віддала розпорядження про атаку кораблів супротивника.
2 травня 1982 року о 15.57 субмарина «Конкерор» здійснила залп трьома торпедами, дві з яких влучили у «Генерал Бельграно». Вважається, що основна кількість загиблих втратили життя внаслідок вибуху однієї з торпед. Пожежі не виникло, однак на крейсері зник струм. О 16.24 аргентинський капітан Ектор Бонсо віддав наказ екіпажу покинути корабель. За офіційною версією, кораблі супроводу — есмінці «Іполіто Бушар» та «П'єдра Буена» у сильному тумані втратили візуальний контакт з крейсером[1] та не змогли організувати пошуки та переслідування «Конкерора».
Жертви
При потопленні крейсера «Генерал Бельграно» загинули 323 людини, що складає приблизно половини втрат Аргентини у Фолклендській війні. У багатьох джерелах зустрічається число у 368 загиблих, однак вона не відповідає дійсності. Безпосередньо після потоплення фігурували ще більші цифри: газета «Правда»5 травня 1982 року писала, що з 1042 членів екіпажу крейсера вдалося врятувати лише 400, однак рятувальні роботи продовжуються[2].
Резонанс
Британська преса повідомляла про потоплення «Генерал Бельграно» як про першу велику перемогу британських сил у війні, що розпочалась (активні бойові дії у районі Фолклендських островів розпочались 2 травня). У Аргентині ця подія викликала шок. Після 2 травня аргентинський флот фактично був виведений з війни у зв'язку зі страхом нових втрат.
Велика Британія була розкритикована за те, що крейсер був потоплений поза межами 200-мильної зони, яка була встановлена нею самою. Також висувалась версія, що потоплення було здійснене з метою зриву мирних переговорів перуанського президента Белаундо Террі, однак на офіційному рівні ця версія відкидається. У 1994 році міністерство оборони Аргентини визнало потоплення «незабороненим актом війни без кримінальної відповідальності»[3]. Незважаючи на це, у 2000 році Аргентина звернулась до Європейського суду з прав людини у Страсбурзі зі скаргою відносно незаконності дій Великої Британії у випадку з «Генерал Бельграно», однак отримала відмову за терміном давності[3][4].
Історичне значення
Потоплення крейсера «Генерал Бельграно» було першим потопленням надводного корабля атомною субмариною. Крім того, це другий випадок[5] потоплення корабля субмариною після Другої світової війни.
За кількістю людських жертв потоплення «Генерал Бельграно» є найбільшою трагедією у новітній історії Аргентини.
Потоплення крейсера під час повернення на свою базу (за іншими даними, крейсер планував здійснити спробу удару по британському флоту) розглядається аргентинським суспільством як військовий злочин[6].
Примітки
↑Соломонов П. В., Соломонов Б. В., Волков А. Е. Корабли Фолклендской войны: флоты Великобритании и Аргентины. — Москва : Морская коллекция, 2007. — № 2. — С. 26.