З постановкою на озброєння Радянської армії нової гладкоствольноїпротитанкової гарматиТ-12, з'ясувалося, що бронепробиття її бронебойного снаряда вище в 1,5 рази, ніж у 100-мм нарізних гармат того часу. Дізнавшись про це, М. С. Хрущов запропонував встановити в танкТ-62 аналогічну гармату, яка могла б використовувати постріли 2А19. Однак, виникла проблема з використанням пострілів 2А19, довжина яких становила 1200 мм, тому заряджання було неможливо через обмеження діаметра погона танка. Крім того, в кінці 1950-х років, на заході з'явилися танкові гармати більшого калібру, тому з'явилася політична необхідність у створенні танка з гарматою більшого калібру. У той же час, Л. М. Карцев висунув пропозицію прибрати нарізи з існуючої гармати Д—54, за рахунок чого збільшити калібр гармати. Розробкою гармати зайнялося ДКБ-9, за результатами робіт була виготовлена гармата У—5ТС, що отримала індекс ГРАУ 2А20. У 1959 році 2А20 була прийнята на озброєння в складі середнього танкаТ-62[1][2][3].
Опис конструкції
Основними складовими 2А20 були: ствол, який складався з труби, яка скріплюється кожухом в каморний частині, казенник і ежектор, який перебував на відстані 2050 мм від дульного зрізу труби. Для збільшення ефективності продувки ствола, положення отворів під кульовий клапан і сопла було змінено в сторону більшої дії порохових газів. У гарматі використовувався горизонтально-клинової тип затвора і пружинна напівавтоматика. Ударно-спусковий механізм складався з електричного спуску, в дію який приводився шляхом натискання кнопки на рукоятці стабілізатора. Також був механізм-дублер у вигляді спускового важеля, який перебував на маховику підйомного механізму. Ручний спуск проводився за допомогою рукоятки, розташованої в лівому щитку огорожі. Ствольна група кріпилася в люльці обойменного типу, конструкція якої була зварені між собою литі половинки ночвоподібної форми. У деяких моделях 2А20 застосовувалася цільнолита люлька. Для установки сектора підйомного механізму праворуч на колисці були припливи. В обіймах казенника кріпилися циліндри гідравлічних противідкатних пристроїв[4].
Боєприпаси
Таблиця ТТХ пострілів, які використовують для стрільби з гармати 2А20[1][5][6][7][8][9][10]
↑Средний танк Т-62 // Бронеколлекция. — 2004. — № 2. — С. 3.
↑М. В. Павлов, И. В. Павлов. Отечественные бронированные машины 1945—1965 гг. // Техника и вооружение: вчера, сегодня, завтра. — Москва : Техинформ, 2008. — № 9. — С. 46.
↑М. В. Павлов, И. В. Павлов. Отечественные бронированные машины 1945—1965 гг. // Техника и вооружение: вчера, сегодня, завтра. — Техинформ, 2008. — № 9. — С. 49, 56.
↑Каталог современного российского вооружения, стр 86, 102
↑3УБК10.00.00.000ТО. Выстрел 3УБК10 с управляемым снарядом 9М117. Техническое описание и инструкция по эксплуатации, стр. 5
↑MBT's and Meduim tanks // Jane's Armour and Artillery 2005-2006 / Edited by Foss C. R. — Janes, 2006. — С. 106.
↑Лещинский Ю. М., Телегин Н. Н. и др. Справочник артиллерийских боеприпасов, подлежащих утилизации и уничтожению / Под общей редакцией Каллистова А. А. — "Nova". — ISBN 5-87265-001-9.
Виноски
↑Пробиття для підкаліберних снарядів вказано при дії на гомогенну сталеву броні при куті нахилу 0° на дальності 1000 м
115-мм танковая пушка У-5ТС (2А20). Техническое описание и инструкция по эксплуатации. — Москва : «Машиностроение», 1970. — С. 236.
М. В. Павлов, И. В. Павлов. Отечественные бронированные машины 1945—1965 гг. // Техника и вооружение: вчера, сегодня, завтра. — Москва: Техинформ, 2008. — № 8. — С. 53.
3УБК10.00.00.000ТО. Выстрел 3УБК10 с управляемым снарядом 9М117. Техническое описание и инструкция по эксплуатации. — Москва : Военное издательство Министерства обороны СССР, 1987. — С. 5.
Барятинский М. Средний танк Т-62 // Бронеколлекция. — 2004. — № 2. — С. 3.
М. В. Павлов, И. В. Павлов. Отечественные бронированные машины 1945—1965 гг. // Техника и вооружение: вчера, сегодня, завтра. — Москва : Техинформ, 2008. — № 9. — С. 46, 49, 56.
Карпенко А. В. Часть 1 // Каталог современного российского вооружения и конверсионной техники на международных выставках вооружения и военной техники (1992-2000 гг.). — Санкт-Петербург : Бастион, 2001. — С. 86, 102.