114-й винищувальний авіаційний Талліннський Червонопрапорний полк (114 ВАП, в/ч 19981) — військове формування Військово-повітряних сил СРСР, що існувало у 1940—1991 роках.
Після розпаду СРСР полк перейшов під юрисдикцію України і увійшов до складу ЗСУ.
Історія
24 вересня 1940 року відповідно до директиви Народного комісаріата оборони СРСР від 25 червня 1940 № 0/4/104725 на аеродромі Гривечки в містечку Дно Ленінградської області сформований 159-й винищувальний авіаційний полк (159 ВАП)[1]. Першим командиром полку, з яким частина зустріла війну, став майор Воронін Іван Олексійович.
У складі діючої армії під час Другої Світової з 22 червня 1941 по 9 травня 1945 року. На 22 червня 1941 року базувався в
Грівочках під Ленінградом та мав у наявності 15 винищувачів І-16 з них два несправних і 58 МіГ-3, з них один несправний. Пілоти ще не були навчені до польотів на МіГах. Протягом перших днів війни полк передав більшу частину своїх літаків в інші підрозділи і в розпорядженні полку залишилися 23 справних і 3 несправних МіГ-3. Протягом липня 1941 року оперативно підпорядковувався 7-му авіаційному корпусу ППО[ru] і діяв на підступах до Ленінграду.
На початку серпня 1941 року полк був переведений на трьох ескадрільний штат, а до вересня кількість ескадрилій в полку скоротилося до двох. 20 вересня 1941 року був виведений на переформування. До цього часу полк за звітами виконав 2 688 літако-вильотів, втративши в боях 34 винищувача, 12 льотчиків і двох техніків, збивши при цьому 46 літаків Люфтваффе.
У грудні 1941 року повернувся на фронт, був озброєний американськими винищувачами P-40 «Tomahawk» в кількості 20 штук.
Починаючи з 26 липня по 21 листопада 1944 року 159-му винищувальному авіаційному полку оголошено 4 подяки Верховного Головнокомандувача ЗС СРСР за відмінні бойові дії при визволенні міст Нарви, Таллінна, Пярну, острова Езель.
Наказом Верховного Головнокомандувача ЗС СРСР від 22 жовтня 1944 року № 0338 «за проявлену відвагу в боях за Вітчизну з німецькими загарбниками, за відмінні дії в боях за визволення столиці Естонії міста Таллінн» авіаційному полку присвоєно почесне найменування «Талліннський».
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 грудня 1944 року «за зразкове виконання задач командування в боях з німецькими загарбниками, за визволення острова Сааремаа (Езель) та виявлені при цьому доблесть і мужність» винищувальний авіаційний Талліннський полк нагороджений орденом Червоного Прапора.
За роки війни (1941—1945 рр.) льотчики полку здійснили 8 682 бойових вильотів, збили 387 ворожих літаків, знищили на землі 10 танків і до 3 500 чол. живої сили супротивника. Під час війни полк кілька разів змінював місце дислокації та зустрів закінчення війни в Естонії.
В 1951 році в частину почали надходити перші реактивні винищувачі МіГ-15.
У повоєнний період частину було передислоковано на аеродром Шипенці Кіцманського району Чернівецької обл. та включено до складу 275-ї винищувальної авіаційної дивізії[ru] (ВАД).
Згодом полк було передано до складу 131 ВАД та переведено на аеродром Черляни Городоцького району Львівської обл., де він перебував до 1968 р.
28 серпня 1968 року полк в складі 131 ВАД відбув до Центральної Групи військ Радянської армії в місті Міловиці (Чехословаччині).
Згідно з директивою Головного штабу Військово-Повітряних Сил від 21 липня 1972 року № 314/1/01144 з 25 листопада 1972 року 159-й винищувальний авіаційний полк перейменовано в 114-й винищувальний авіаційний Талліннський Червонопрапорний полк.
З 1 грудня 1989 року полк приступив до перенавчання на літаки МіГ-29, що знаходилися на озброєнні частини. В лютому 1991 року полк був перебазований на аеродром міста Івано-Франківськ (Українська РСР), на якому він базується по теперішній час, і зарахований до складу 4 ВАД.
Після відновлення незалежності України особовий склад частини склав присягу на вірність її народу.
Командири
- майор Воронін Іван Олексійович (1940—1942)
- майор Сокол Костянтин Порфирійович (1942—1943)
- майор Покришев Петро Опанасович (1943—1945)
- майор Ходарєв Василь Михайлович (1945—1946)
- підполковник Керро Карл Карлович (1946—1950)
- гв. підполковник Єфремов Іван Іванович (1950—1951)
- підполковник Мухін Яків Пилипович (1951—1953)
- майор Шумилін Олександр Васильович (1953—1956)
- гв. підполковник Василевський Єгор Васильович (1956—1958)
- підполковник Куліков Михайло Хрисанфович (1958—1965)
- підполковник Мачаваріані Костянтин Давидович (1965—1967)
- підполковник Батаков Олександр Миколайович (1967—1968)
- підполковник Куліков Юрій Васильович (1968—1971)
- підполковник Длугач Леонід Володимирович (1971—1973)
- підполковник Шканакін Володимир Геннадійович (1973—1976)
- підполковник Жаворонков Валерій Іванович (1976—1979)
- підполковник Кочегаров Володимир Максимович (1979—1982)
- полковник Гришалевич Ігор Петрович (1982—1984)
- підполковник Чуєв Анатолій Лук'янович (1984—1988)
- полковник Одинцов ( - 1989)
- підполковник Матюшенко Валентин Леонідович (1988—1993)
Озброєння
Примітки
Посилання
