Шкіра

Схематичний розріз шкіри

Шкі́ра (лат. cutis, грец. δέρμα, прасл. *skora), діал. ко́жа^[1] (прасл. *koža, раніша форма *kozja – від *koza («коза»), первісно так називали оброблену козячу шкіру), розм. шку́ра^[2]  — зовнішній покрив тваринного організму, який захищає тіло від широкого спектра зовнішніх впливів, бере участь у диханні, терморегуляції, обмінних і багатьох інших процесах. Крім того, шкіра — це масивне рецепторне поле різних видів поверхневої чутливості.

Будова шкіри

Шкіра складається з епідермісу, дерми і підшкірно-жирової клітковини (гіподерми).

• Епідерміс (epidermis) містить п'ять шарів епідермальних клітин. Найнижчий шар — базальний. Він розташовується на базальній мембрані і являє собою 1 ряд призматичного епітелію. Відразу над ним лежить шипуватий шар (3-8 рядів клітин з цитоплазматичними виростами), потім іде зернистий шар (1-5 рядів плоскуватих клітин), блискучий (2-4 ряди без'ядерних клітин, помітний на долонях і стопах) і роговий шар, що складається з багатошарового зроговілого епітелію. Епідерміс також містить меланін, який забарвлює шкіру і викликає ефект засмаги.
• Дерма (dermis), або власне шкіра, являє собою сполучну тканину і складається з 2-х шарів — сосочкового шару, на якому розташовуються численні вирости, що містять у собі петлі капілярів і нервові закінчення, і сітчастого шару, що містить кровоносні і лімфатичні судини, нервові закінчення, фолікули волосся, залози, а також еластичні, колагенові і гладком'язові волокна, які надають шкірі міцність і еластичність.
• Підшкірно-жирова клітковина або гіподерма (hypodermis) складається з пучків сполучної тканини і жирових скупчень, пронизаних кровоносними судинами і нервовими волокнами. Фізіологічна функція жирової тканини полягає в накопиченні та зберіганні поживних речовин. Крім того, вона служить для терморегуляції і додаткового захисту статевих органів.

Крім самої шкіри в організмі є її анатомічні похідні — утвори, що розвинулися зі шкіри та її зачатків. Інша назва — придатки шкіри:

• Нігті;
• Волосся;
• Пір'я;
• Пух;
• шкірні залози, які включають в себе:
  • сальні залози, які виділяють шкірне сало, яке служить змазкою для волосся і захищає шкіру;
  • потові залози, які виділяють з організму води і розчинені продукти обміну речовин. Випаровування поту є важливим етапом терморегуляції.
  • молочні залози (розвинені у жінок) виробляють грудне молоко, яке має дуже важливе значення для годування немовлят.

Дерматологія — розділ медицини, який вивчає будову шкіри і її похідних, їх розвиток, функції, а також їх захворювання. Крім того, зміни шкіри часто мають важливе значення для діагностики внутрішніх та інфекційних захворювань.

Для догляду за шкірою використовують різні креми, ультразвуковий пілінг тощо.

Функції шкіри

• Захисна (бар'єрна) захищає організм від дії механічних і хімічних чинників, ультрафіолетового випромінювання, проникнення мікробів, втрати і потрапляння води ззовні.
• Терморегуляторна, за рахунок випромінювання тепла і випаровування поту.
• Участь у водно-сольовому обміні, пов'язана з потовиділенням.
• Екскреторна — виведення з потом продуктів обміну, солей і ліків.
• Депонування крові, в судинах шкіри може перебувати до 1 літра крові.
• Ендокринна і метаболічна — синтез і накопичення вітаміну D, а також гормонів.
• Дихальна, у людини близько 1-2 % кисню засвоюється через шкіру.
• Рецепторна, завдяки наявності численних нервових закінчень
• Імунна, захоплення, процесинг та транспорт антигенів з подальшим розвитком імунної реакції^[3]

Шкіра як орган чуття

Шкіра — величезне рецепторне поле, за допомогою якого здійснюється зв'язок організму з навколишнім середовищем^[4] Іннервація шкіри здійснюється як гілками цереброспінальних нервів, так і нервами вегетативної нервової системи. Нерви вегетативної нервової системи іннервують в шкірі судини, гладеньку мускулатуру і потові залози^[5] До соматичної нервової системи належать чутливі нерви (утворюють численні чутливі закінчення).

Чутливі нервові закінчення (умовно) можна розділити на^[5]:

• Вільні (локалізуються як в епідермісі, так і в дермі)
• Невільні (локалізуються переважно в дермі)
  • інкапсульовані
  • неінкапсульовані

Ураження шкіри

Виникають при дії різноманітних факторів.

Умовно можна виділити^[6]:

• механічні (потертість)
• термічні
• хімічні
• електричні
• Радіаційні опіки

У риб і земноводних

Епідерміс риб і більшості амфібій повністю складається з живих клітин, присутня тільки мінімальна кількість кератину в клітинах поверхневого шару. Як правило епідерміс є проникним, і у випадку багатьох амфібій, може фактично бути основним органом дихання. Дерма кісткових риб зазвичай містить порівняно мало сполучної тканини, на відміну від чотириногих. Натомість у більшості видів вона значною мірою замінена твердою, захисною кістковою лускою. За винятком деяких особливо великих шкірних кісток, які формують частини черепа, ця луска втрачається у чотириногих, хоча багато рептилій мають луску іншого роду, як панголіноподібні. Хрящові риби мають численні зубоподібні плакоїдні лусочки на шкірі, замість справжньої луски.

Потові залози і сальні залози є унікальними для ссавців, однак інші типи шкірних залоз знайдені в інших хребетних. Риби зазвичай мають численні окремі клітини, що секретують слиз, який бере участь у забезпеченні ізоляції і захисті. Риби також може мати отруйні залози, фотофори, а також клітини, які виробляють більш водянисту, серозну рідину. У амфібій, серозні клітини збираються разом, щоб сформувати мішкоподібні залози. Більшість живих земноводних також володіють гранулярними залозами на шкірі, які виділяють дратівливі, або токсичні сполуки.

Хоча меланін міститься у шкірі багатьох видів, у плазунів, земноводних і риб, епідерміс часто досить безбарвний. Замість цього, колір шкіри багато в чому пов'язаний з хроматофорами у дермі, яка, на додаток до меланіну, можуть містити гуанін, або каротиноїдні пігменти. Багато видів, такі як хамелеони та камбали можуть змінювати колір їх шкіри, регулюючи відносні розміри їх хроматофорів.^[7]

У птахів та рептилій

Епідерміс птахів та луска рептилій ближчі до шкіри ссавців, з шаром мертвих клітин на поверхні, заповнених кератином, щоб допомогти зменшити втрати води. Аналогічна картина має місце також для деяких більш наземних амфібій, таких як жаби. Однак у всіх цих тварин немає чіткої диференціації епідермісу на шари, як це відбувається у людей, з відносно поступовою зміною типу клітини. Епідерміс ссавців завжди має хоча б зародковий шар (лат. stratum germinativum) і роговий шар (stratum corneum), але інші проміжні шари, що знайдено в людей, не завжди помітні. Волосся є відмінною особливістю шкіри ссавців, а пір'я (принаймні, серед сучасних видів) є унікальним для птахів.^[7]

Птахи і рептилії мають відносно мало шкірних залоз, хоча можуть бути кілька структур для конкретних цілей, таких як клітини, що секретують феромони клітини в деяких рептилій, або уропігіальні залози більшості птахів.^[7]

Захворювання

• Гіпертрихоз
• Рак шкіри
• Іхтіоз

Ілюстрації

• 
  Оптична томограма кінчика пальців
• 
  Поверхня шкіри людини
• 
  Спрощена схема шарів шкіри. 1 - Епітелій, 2 - Епідерміс, 3 - Дерма, 4 - Підшкірна клітковина.
• 
  Волосяний покрив шкіри підсилює її чутливість, у цьому випадку до присутності комахи.
• 
  Рубці на шкірі людини
• 
  Хроматична карта поширення кольорів шкіри людини. Дані зібрані до 1940 року.
• 
  Будова шкіри за Генрі Ґреєм. Зображення з Анатомії Ґрея.

PRP-терапія

Сучасний інструмент естетичної медицини, що дозволяє омолоджувати та відновлювати шкіру, природним шляхом, за допомогою ін'єкцій аутологічної плазми, одержуваної з власної крові пацієнта і збагаченої тромбоцитами (понад 1 000 000 тромбоцитів в 1 мкл, об'ємом 2 мл), вводиться локально в зони, що вимагають лікування.^[8]

Примітки

1. КОЖА // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
2. ШКУРА // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
3. Частная гистология человека / В. Л. Быков. — СПб., 2002. — 56с.
4. Шкіра як орган чуття. Архів оригіналу за 25 серпня 2011. Процитовано 2010-4-24.]
5. rusmedserver.ru. Архів оригіналу за 25 серпня 2011. Процитовано 2010-4-24.
6. Етіологічні фактори і патогенез місцевих порушень при опіках шкіри. Архів оригіналу за 25 серпня 2011. Процитовано 2010-4-24.
7. Romer, Alfred Sherwood; Parsons, Thomas S. (1977). The Vertebrate Body. Philadelphia, PA: Holt-Saunders International. с. 129–145. ISBN 0-03-910284-X.
8. PRP-терапія та її застосування.

Джерела

• elektronenmikroskopische Originalabbildungen (Dr. Jastrows EM-Atlas) [Архівовано 18 травня 2011 у Wayback Machine.]
• wissenschaft.de: Ein bisschen Sonne pur tut gut [Архівовано 29 листопада 2006 у Wayback Machine.]

Посилання

• Шкіра // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• ШКІРА [Архівовано 3 серпня 2016 у Wayback Machine.]

Література

• Людина. / Навч. посібник з анатомії та фізіології. — Львів. 2002. — 240 с.