Церкву почали будувати 1868 році замість церкви, збудованої наприкінці XVIII ст., та освятили в квітні 1872 року Косівський декан о. Сильвестр Сіминович за участю пароха з Соколівки о. Дем’яна Зварича та отця-експозита Якова Сінгалевича. Вона була філією Церкви Святого Василія Великого в Косові. Храм розташований на території кладовища в східній частині села, біля головної дороги.[3][4]
Церкву датують за написом, який написав о. Яків Сінгалевич на двох останніх сторінках церковного Євангелія:
«гадка будувати нову церкву постала 1868 року за вч. о. Андрея Стотанчика, тогдашнього священика у Москалівці і Городі, коли сприяло обстоятельство, що з лісу камерального при доброті злісного Обста за мірну ціну добрий будовляний матеріал получити можна було»[5].
Загалом о. Андрій назбирав 300 золотих ринських і 4 жовтня 1870 року уклав угоду з майстром Герасимом Ковбчуком з Бабиного на будівництво, очікувана вартість якого складала 400 золотих ринських. Члени громади також брали участь у будівництві, зокрема Петро Савчук і Дмитро Яремійчук. У 1871 році о. Андрій Стотанчик був переведений до с. Пациків Станіславського деканату, а будівництво здійснюваломь під наглядом о. Йосифа Тиховича, а потім о. Якова Сінгалевича. Церкву завершили в березні 1872 року. Церква була перекрита гонтом.[4][6]
До 1871 року в церкві відправи були тричі на рік: Великдень, свято Святого Юрія, свято Святого Стефана (у третій день Різдва), а в 1872 році вже літургії проводились щотретьої неділі.[6]
Також церкву датують по таблиці, виготовленій графіком Петром Федусевичем та розміщеній у святилищі на запрестольній стіні з таким написом:
«Во славу Вседержителя Бога созданий сей храм года 1868 под проводом о. Андрея Стотанчика, совершен і внутренно украшен под проводом о. Якова Сінгалевича при ревном содействію провізоров церковних: Дмитра Яремійчука і Петра Савчука, і всей громади Городской года 1776»[5].
Гроші на облаштування церкви збирались у різний спосіб, зокрема було зібрано 26 золотих ринських під час її освячення, кошти надали жертводавці, такі як: Дмитро Яремійчук, Василина Яремійчук, Параска Савчук, Петро Савчук, Федір Сав’юк, дружина священика Валерія та його сини (Ярослав, Володимир, Олександр). Також о. Яків був деканальним місіонером з питань запровадження тверезості. Він проповідував в селах Косівського деканату та збирав кошти на облаштування церкви.[6]
Церква налажала до складу Української греко-католицької церкви, а 9 жовтня 1900 року церкву відвідав з візитацією владика Андрей Шептицький, який об’їжджав всі парафії Косівського деканату. До сільської парафії належало 342 греко-католиків, під головуванням священика-експозита діяла позичкова каса «Власна поміч» та при церкві діяло Братство тверезості (130 учасників)[6].
Храм зазнав значних руйнувань під час Другої світової війни, зокрема її стіни мали 219 пробоїн від осколків і куль, проте дозволу на ремонту органи влади не надали.[6]
Лист виконавчого комітету Косівської районної ради до виконавчного комітету обласної ради містив такий запис:
«религиозное общество РПЦ, действовавшее до 1960 года распалось, поэтому было снято с регистрации (решение № 617 от 09.03.61 г.). Бывшее культовое здание не освоено»[5].
Станом на 1973 рік будівля церкви не використовувалась "тому що розташована на діючому кладовищі". Того ж року її передали передано Городянській школі під спортзал, проте за цим призначенням її не використовували, тож вона занепадала.[6]
У радянський період церква охоронялась як пам'ятка архітектури Української РСР (№ 1163)[7].
З ініціативи о. Дмитра Близнюка церкву у 1988 році почав ремонтувати Лук’ян Іванюк, який займався роботою з бляхою та пізніше став керівником виконавчого органу релігійної громади.[4]
Після численних клопотань громади 23 червня 1989 року Уряд СРСР вирішив:
«Учитывая неоднократные ходатайства верующих с. Город, исполком районного Совета народных депутатов считает необходимым возобновить деятельность религиозного общества РПЦ в с. Городе и просит исполком Ивано-Франковского областного Совета по делам религии при Совете Министров СССР, Советом по делам религии при Совете Министров УССР о регистрации религиозного общества РПЦ в селе Город и предоставлении культового здания, которое находится в даном селе»[5].
30 вересня 1989 року Рада в справах релігій при Раді Міністрів СРСР вирішила зареєструвати релігійну громаду РПЦ в с. Город, а 8 жовтня 1989 року відбулися загальні збори церковної двадцятки, які прийняли низку рішень щодо призначення виконавчого органу релігійної громади і його голови (Іванюк Л.М.) заступника голови (Колобейчик Д.В.) , голови ревізійної комісії (Стефуранчин П.І.), його заступника (Петричук М.Л.), касира (Палійчук Д.Д.). Через місяць 8 листопада 1989 року церкву освятили.[4][6]
Церква була капітально відремонтована (1993 р.).[6]
Церкву використовує громада Православної церкви України. Храмові свята: Святого Первомученика Стефана (9 січня) та Святого Великомученика Дмитрія (8 листопада).[4][6]
Священики храму
сотр. о. Андрій Стотанчик 1866 – 1871
сотр. о. Йосиф Тихович 1871 - 1872
сотр. о. Яків Сінгалевич 1872 - 1882
сотр. о. Теофіл Петровський 1882 - 1885
сотр. о. Амброзій Січинський 1886 - 1887
сотр. о. Ян Воєводка 1887 - 1889
сотр. о. Олексій Заклинський 1889 - 1891
сотр. о. Михайло Єднакий; 1891 - 1900
експозит о. Маркіян Шанковський; 1900 - 1910
експ. о. Володимир Скоробагатий; з 01.03.1910 - 1915
експозит о. Стефан Кунанець 1915 - 1920
експозит о. Генрік Рачковський 1920 - 1922
експозит Омелян Абрисовський 1922 - 1924
експозит о. Михаїл Могильняк (*1896) 1924 - 1944
о. Дмитро Близнюк (*1944 с. Раковець – +2004 м. Косів), висвячений 1971 р., настоятель 1976 - 2004
о. Ростислав Близнюк *8 січня 1979 м. Косів настоятель з 2004 р.
Архітектура
Церква зрубна, хрестопдібна в плані, з квадратною навою та вузькими боковими раменами, до південного з яких прилягає засклений ганок. До бабинця також прибудовано ганок. Опасання церкви лежить на вінцях зрубів. Нава має восьмигранну основу на якій розташована шатроподібна баня з ліхтарем та маківкою. Бокові зруби мають високі двоскатні дахи, які досягають двох третин восьмигранної частини нави. Опасання і стіни над опасанням, дахи перекриті бляхою, стіни під опасанням мають вигляд відкритого зрубу. Вікна пластикові.[3][8]
До складу пам'ятки входила двоярусна дерев'яна дзвіниця, перший ярус якої квадратний зі зрубу, а другий каркасний восьмигранний. Дах був шатровий восьмигранний. Дзвіниця втрачена внаслідок пожежі.[8][9] Натомість поруч з церквою побудували муровану дзвіницю.[3]
