PROFILBARU.COM

Філіпіна Шарлотта Прусська
Філіпіна Шарлотта Прусська
нім. Philippine Charlotte von Preußen
	Філіпіна Шарлотта Прусська Філіпіна Шарлотта на портреті Антуана Пена, близько 1744 року
герцогиня-консорт Брауншвейг-Люнебургу; княгиня-консорт Брауншвейг-Вольфенбюттелю
Початок правління:	2 вересня 1735
Кінець правління:	26 березня 1780
Попередник:	Антуанетта Амалія Брауншвейг-Вольфенбюттельська
Наступник:	Августа Великобританська
Дата народження:	13 березня 1716
Місце народження:	Міський палац, Берлін
Країна:	Священна Римська імперія
Дата смерті:	17 лютого 1801 (84 роки)
Місце смерті:	Брауншвейг, Священна Римська імперія
Поховання	Брауншвейгський собор
Чоловік:	Карл I
Діти:	Карл, Георг Франц, Софія Кароліна, Крістіан Людвіг, Анна Амалія, Фрідріх Август, Альбрехт Генріх, Луїза, Вільгельм Адольф, Єлизавета Крістіна, Фредеріка, Августа Доротея, Леопольд
Династія:	Гогенцоллерни, Вельфи
Батько:	Фрідріх Вільгельм I
Мати:	Софія Доротея Ганноверська
	Філіпіна Шарлотта Прусська у Вікісховищі

Філіпіна Шарлотта Прусська (нім. Philippine Charlotte von Preußen, 13 березня 1716 — 17 лютого 1801) — прусська принцеса з династії Гогенцоллернів, донька короля Пруссії, маркграфа Бранденбургу, Фрідріха Вільгельма I та британської принцеси Софії Доротеї, дружина герцога Брауншвейг-Люнебергу князя Брауншвейг-Вольфенбюттелю Карла I. Композиторка та авторка маршів.

Біографія

Ранні роки

Народилася 25 січня 1719 року в Міському палаці Берліну сьомою дитиною та четвертою донькою в родині короля Пруссії та маркграфа Бранденбургу Фрідріха Вільгельма I та його дружини Софії Доротеї Ганноверської. Мала старшого брата Фрідріха і сестер Вільгельміну та Фредеріку Луїзу. Інші діти померли в ранньому віці до її народження. Згодом сімейство поповнилося сімома молодшими дітьми, з яких вижили Софія, Луїза Ульріка, Август Вільгельм, Амалія, Генріх і Август Фердинанд.

Принцеса отримала добру освіту. Була талановитою людиною та цікавою особистістю. Зі старшим братом поділяла жвавий інтерес до літератури, мистецтва та науки^[1], а також сувору манеру поведінки^[2]. На відміну від нього, їй подобалася німецька література. Фрідріх називав її Лотта або Лоттіна і часто навідував після одруження сестри.

Шлюб та діти

У 17 років Філіпіна Шарлотта стала дружиною 19-річного брауншвейзького принца Карла, старшого сина Фердінанда Альбрехта ІІ. Вінчання пройшло 2 липня 1733 року в Берліні. Шлюбний союз між країнами був подвійним: за кілька тижнів до цього її брат Фрідріх побрався з Єлизаветою Крістіною Брауншвейзькою, сестрою Карла. Подружнє життя пари виявилося щасливим^[3]. Сімейні зв'язки призвели до спільної участі Брауншвейгу та Пруссії у Семирічній війні, а також кар'єрі брауншвейзьких принців у прусській армії.

У вересні 1735 року чоловік Карл став правлячим герцогом Брауншвейг-Люнебергу князем Брауншвейг-Вольфенбюттелю. За місяць після цього народився їхній первісток. Всього у шлюбі Філіпіна Шарлотта народила тринадцятеро дітей. Висловлювання Філіпіни Шарлотти, які дійшли досьогодні, свідчать про неї як про жінку, яка дотримувалась вимог свого часу та ставила їх над почуттями. Спочатку вона вважала чоловіка непривабливим і надто стриманим, але це не змінило її ставлення до нього. Дітей виховувала у традиціях прусської дисципліни та інтелектуальної освіти. Від синів очікувала військових успіхів та виконання обов'язків. Своєму первістку перед службою у війську вона казала: «Я забороняю вам знову постати перед моїми очима, якщо ви не зробите вчинків, гідних вашого народження і спорідненості»^[4]. Особисте щастя дітей не було її ціллю. Серйозним випробуванням стало розлучення доньки Єлизавети Крістіни з кронпринцом Пруссії, яка решту життя після цього мешкала у Штеттинському замку.

Княгиня-консорт

До 1753 року сімейство мешкало у замку Вольфенбюттель, після чого перебралося до нової резиденції у Брауншвейгу, яка ще не була закінчена. Вольфенбюттельський замок почав приходити у запустіння. Така сама доля спіткала і літню резиденцію Зальцдалум наприкінці століття, оскільки в скарбниці не вистачало коштів. При дворі ставили кілька оперних вистав і публічних балів на рік відповідно придворного етикету, але великі витрати Карла I незабаром призвели до необхідності вести більш економне придворне життя^[5]. Життя Філіпіни Шарлотти зосереджувалось на колі розмов, які вона вела у своїх парадних апартаментах до та після обіду зі вченими та літераторами, залученими до двору.

Правляче подружжя разом просувало культуру та мистецтво^[2]. Княгиня вважалася тонкою та високоосвіченою людиною. Уважно слідкувала за німецьким інтелектуальним життям, у тому числі через вплив богослова Йоганна Фрідріха Єрузалема, який був радником її чоловіка. Високо цінувала поета Соломона Ґесснера, який, за її словами, вперше зробив їй «приємною рідну мову».^[6] Підтримувала спілкування з Фрідріхом Ґотлібом Клопштоком^[7]. Запросила до Брауншвейгу портретистку Анну Розіну де Гаск, яка у 1777 році стала придворною художницею. За замовленням правительки Йоганн Георг Цизеніс написав портрет Фрідріха Великого, який позував у Зальцдалумі^[2]. Мала велику колекцію книжок, яка нараховувала близько 4000 томів. Придворним бібліотекарем від 1770 року служив Готгольд Ефраїм Лессінг. Луїза Готтшед хвалила «відмінний розум і велику ерудицію» Філіпіни Шарлотти^[1].

Самостійно склала уривок з філософських творів Христіана Вольфа французькою мовою^[8]. Відомий її рукопис маршу 1751 року, який вважається однією з найстаріших відомих маршових партитур. Пізніше також написала два марші для ансамблю духових інструментів: Марс для труби, 2 гобоїв та фагота і Полковий марш для 2 гобоїв, 2 кларнетів, 2 фаготів і труби^[9].

Подальше життя

У березні 1780 року Карл I пішов з життя. Філіпіна Шарлотта надалі мешкала у замку Антуанеттенру у Вольфенбюттелі^[2]. У літні місяці організовувала там концерти та культурні вечори. Фрідріх II кілька разів гостював там у неї.

Шведська принцеса Ядвіґа Шарлотта Гольштейн-Готторпська так змальовувала у 1799 році Філіпіну Шарлотту у своєму щоденнику: «Я відвідала герцогиню-вдову, тітку мого чоловіка. Вона приємна, високоосвічена та шанована жінка, але вже настільки стара, що майже втратила пам'ять»^[10].

Померла Філіпіна Шарлотта у Брауншвейзі у 84-річному віці 17 лютого 1801 року. Була похована у крипті Брауншвейзького собору. Серце зберігається поруч в окремій урні^[11].

Її колекція книжок стала частиною Вольфенбюттельської бібліотеки.

Родина

Чоловік — Карл I

Діти:

Карл (1735—1806) — герцог Брауншвейг-Люнебергу князь Брауншвейг-Вольфенбюттелю у 1780—1806 роках, був одружений з британською принцесою Августою, мав семеро дітей;
Георг Франц (1736—1737) — прожив 1 рік;
Софія Кароліна (1737—1817) — дружина маркграфа Бранденбург-Байройту Фрідріха III, дітей не мала;
Крістіан Людвіг (1738—1742) — прожив 3 роки;
Анна Амалія (1739—1807) — дружина герцога Саксен-Веймару та Саксен-Ейзенаху Ернста Августа II, мала двох синів;
Фрідріх Август (1740—1805) — герцог Ельсу у 1792—1805 роках, був одруженим з Софією Шарлоттою Ельською, дітей не мав;
Альбрехт Генріх (1742—1761) — офіцер прусського війська, одруженим не був, дітей не мав;
Луїза (1743—1744) — прожила 2 місяці;
Вільгельм Адольф (1745—1780) — генерал-поручик російського війська, письменник, одруженим не був, дітей не мав;
Єлизавета Крістіна (1746—1840) — дружина кронпринца Пруссії Фрідріха Вільгельма, мала єдину доньку;
Фредеріка (1748—1758) — прожила 9 років;
Августа Доротея (1749—1803) — остання настоятелька Гандерсгаймського монастиря;
Леопольд (1752—1785) — генерал-майор прусського війська, одруженим не був, дітей не мав.

Генеалогія

Фрідріх Вільгельм Прусський

Луїза Генрієтта Оранська

Ернст Август Брауншвейзький

Софія Ганноверська

Ернст Август Брауншвейзький

Софія Ганноверська

Георг Вільгельм Брауншвейзький

Елеонора д'Ольбрез

Фрідріх I

Софія Шарлотта Ганноверська

Георг I

Софія Доротея Цельська

Фрідріх-Вільгельм I

Софія Доротея Ганноверська

Філіпіна Шарлотта

Примітки

↑ ^а ^б Бранденбурзький музей. Філіпіна Шарлотта Прусська [1] (нім.)
↑ ^а ^б ^в ^г Брауншвейзький портал. Стаття «Прусська суворість і любов до культури». [2] [Архівовано 6 травня 2016 у Wayback Machine.] (нім.)
↑ Вельфи. Карл I. [3] [Архівовано 6 травня 2021 у Wayback Machine.] (нім.)
↑ Wilhelm Havemann: Geschichte der Lande Braunschweig und Lüneburg für Schule und Haus. Herold und Wahlstab, 1837, стор. 247.
↑ Fraser, Flora: The Unruly Queen: The Life of Queen Caroline.
↑ Börsenverein des Deutschen Buchhandels. Historische Kommission: Archiv für Geschichte des Buchwesens. Band 5, Walter de Gruyter, 1962, стор. 54. [4] [Архівовано 16 березня 2022 у Wayback Machine.] (нім.)
↑ Friedrich Gottlieb Klopstock, Horst Gronemeyer, Helmut Riege, Rainer Schmidt: Hamburger Klopstock-Ausgabe. Walter de Gruyter, 1988, стор. 258. [5] [Архівовано 16 березня 2022 у Wayback Machine.] (нім.)
↑ Friedrich Cramer: Zur geschichte Friedrich Wilhelms I. und Friedrichs II., Könige von Preussen. Schreck, 1835, стор. 77.
↑ Manuscript MM 39 in de Duitse Staatsbibliotheek Berlijn
↑ Hedvig Elisabeth Charlottas dagbok 1797-1799. P. A. Norstedt & söner, 1927. [6] [Архівовано 16 березня 2022 у Wayback Machine.] (швед.)
↑ Брауншвейзький собор [7] [Архівовано 11 січня 2021 у Wayback Machine.] (англ.)

Література

Helmut Schnitter: Die ungleichen Schwestern. in: Ders. (Hrsg.): Gestalten um Friedrich den Großen. Biographische Skizzen. Band 1, Reutlingen 1991, стор. 67–82.
Karin Feuerstein-Prasser: Friedrich der Große und seine Schwestern. Verlag Friedrich Pustet, Regensburg 2006.
Karin Feuerstein-Prasser: Die preussischen Königinnen. Piper 2005.
Anna Eunike Röhrig: Familie Preußen. Die Geschwister Friedrichs des Großen. Tauchaer Verlag, Taucha b. Leipzig, 2008, ISBN 978-3-89772-145-6.