Фаетон

Фаетон дав.-гр. Φαέθων
Герб Креспіно, який зображує міф про Фаетона (палаццо Комунале)
Божество в	давньогрецька релігія
Місцевість	Стародавня Греція[1]
Батько	Геліос або Clymenus^d
Мати	Клімена або Меропа^[d][2]
Брати/сестри	Phaethusa^d, Merope^d[2], Astris^d, Лампетія і Егіала
Діти	Eretrieus^d
Вбивця	Зевс
Персонаж твору	Phaethon^[d] і Метаморфози
Медіафайли у Вікісховищі

Фаетон (грец. Φαέθων) — син Геліоса й океаніди Клімени (варіант: мисливця Кефала та богині світанку Еос). Також Фаетон — епітет Геліоса. На честь нього названа гіпотетична планета.

Міф про Фаетона

Фаетон, сумніваючись хто його батько, спитав у Геліоса чи дійсно він його син. Геліос заприсягнувся, що так, і дав слово виконати будь-яке бажання сина на знак підтвердження своїх слів. Фаетон попросив правити один день сонячною колісницею. Геліос, хоч і відмовляв сина, мусив згодитися.

Побачивши землю далеко внизу та сузір'я Скорпіона, Фаетон злякався і не втримав віжки, не втримав безсмертних коней, збився з дороги й віддалився від землі, через що там настали холоди. Тоді він наблизився до землі, яка внаслідок цього мало не згоріла: запалали поля і ліси, рівнини розверзлися, а в містах почалися пожежі.

Бачачи нещастя, Зевс ударом блискавки розбив колісницю, тіло нерозважливого сміливця впало в річку По (або Ерідан). Сестри Фаетона з туги перетворилися на тополі й вільху, а їхні сльози — на бурштин.

Трактування міфу про Фаетона

Дослідники пояснюють виникнення міфу про Фаетона давнім щорічним обрядом принесення в жертву юнака з царського роду. Жертвопринесення відбувалося в найкоротший день року. Справжній цар розігрував власну смерть і поховання, а жертві давалися всі його титули, почесті і регалії влади. У Фракії його розчленяли жриці в масках коней, у Коринфі — прив'язували до колісниці, запряженої кіньми, та відпускали її в поле, де колісниця тягала юнака, поки той не помирав. Після цього справжній цар повертався^[3].

Також міф про Фаетона трактується як опис падіння метеорита чи астероїда. Ураження колісниці блискавкою пояснюється як спалах, яким супроводжувалось таке падіння, а розверзення землі — як утворення кратера. Місцем падіння вважається острів Сааремаа в Балтійському морі у VIII—VII ст. до. н. е. Греки, якщо і не бачили падіння, могли дізнатися про нього від торговців бурштином, що добувався в Балтійському морі^[4].

Фаетон у мистецтві

Пітер Пауль Рубенс. Падіння Фаетона

Поетичний міф про Фаетона опрацювали Евріпід (трагедія «Фаетон», від якої збереглися нечисленні уривки) та Овідій («Метаморфози»). Мотиви міфа відбито на давньогрецьких монетах, у вазописі, у творах Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Джуліо Романо, Я. Тінторетто, П. П. Рубенса, Н. Пуссена, П. Пікассо, в музиці Д. Скарлатті та К. Сен-Санса.

У «Правдивій історії» Лукіана Самосатського Фаетон зображений царем Сонця, який воює з володарем Місяця — Ендіміоном.

Див. також

• Фаетон (планета)

Примітки

1. Чеська національна авторитетна база даних
   d:Track:Q13550863
2. Любкер Ф. Merope // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 861.
   d:Track:Q4249594d:Track:Q101490d:Track:Q656d:Track:Q694826d:Track:Q4135787d:Track:Q24933120d:Track:Q30059240d:Track:Q45200701d:Track:Q1459210
3. Грейвс, Р. (1992). Мифы Древней Греции. Москва: Прогресс. с. 117—118.
4. Сухих, В.В. (2002). O возможной интерпретации мифа о Фаэтоне. ΙΣΣΕΔΩΝ: Альманах по древней истории и культуре. Екатеринбург: Изд-во Гуманит. ун-та.

Література

• Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
• Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. — М. : Прогресс, 1992. — 620 с. (рос.)