Устименко Василь Євдокимович

Устименко Василь Євдокимович
Василь Устименко
Народився	18 січня 1937(1937-01-18) Жукля, Корюківський район, Чернігівська область, Українська СРР, СРСР
Помер	2 квітня 2020(2020-04-02) (83 роки)
Країна	Україна  СРСР
Діяльність	історик, військовослужбовець, державний діяч, журналіст
Учасник	Друга світова війна
Військове звання	генерал-майор внутрішньої служби України^[d]
Нагороди

Василь Євдокимович Устименко (нар. 18 січня 1937(19370118), Жукля Корюківського району — пом. 2 квітня 2020, Київ^[1]) — український журналіст, краєзнавець, автор, співавтор і упорядник понад 20 книг з історії Чернігівського краю, один з фундаторів Служби спеціального фельд'єгерського зв'язку України, держслужбовець 2-го рангу, Лауреат премій імені Михайла Коцюбинського та Дмитра Яворницького, народний посол України, дійсний член Товариства «Інтелект нації», генерал-майор внутрішньої служби України у відставці.

Життєпис

Учасник Німецько-радянської війни, у п'ятирічному віці перебував разом із матір'ю, братом, сестрою та іншою ріднею у лісах партизанської Корюківщини. Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС ІІ категорії.

Обирався до комсомольських та партійних органів райкомів, обкому і ЦК Компартії України.

За постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, рішенням ЦК КПУ він був направлений на службу в органи МВС України, де займався питаннями кадрового забезпечення органів внутрішніх справ, створив і очолив Урядовий військово-кур'єрський зв'язок в Україні, Службу дипломатичних кур'єрів України. Працював коло витоків створення державної служби і Національного бюро розслідувань України.

Могила Василя Устименка, Байкове кладовище

Очолював службу віце-прем'єр-міністра України з питань безпеки і надзвичайних ситуацій та службу в.о. Прем'єр-міністра України. Працював керівником апарату Національного бюро розслідувань, керівником служби міністра МНС, першим заступником голови громадської ради МНС України.

Член редакційної колегії календарів-щорічників Чернігівського земляцтва за 2000—2003. та газети «Отчий поріг». З 1999 — член Ради товариства, керівник Корюківського регіонального земляцького відділення.

Помер на 84-му році життя після хвороби 2 квітня 2020 року^[2]. Похований в Києві, на Байковому кладовищі (ділянка № 33, 50°25′3.42″ пн. ш. 30°30′7.77″ сх. д.).

Книги

• «Жукля», Київ: «Етнос», 2009
• «Зведи свій храм. З історії Свято-Покровського трипрестольного храму с. Жукля на Чернігівщині» — Київ: Вид-во «Академпрас», 2011
• «Обов'язок. Звитяга. Честь. З історії Урядового військово-кур'єрського зв'язку та Служби дипломатичних кур'єрів України» — Київ: «Етнос», 2011.
• «У кожного своя правда. Істина одна : Корюківка : Довічний біль» — історія Корюківської трагедії.^[3]
• «Слово про вчителя» (Київ, 2015).^[4]

Відзнаки

• орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2002)^[5];
• орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня;
• Почесна Грамота Президії ВР УРСР;
• Почесна Грамота ВР України.

Лауреат премій імені Михайла Коцюбинського та Дмитра Яворницького,

Примітки

1. Помер багаторічний керівник Корюківського земляцького відділення. ЧЕline | (ru-RU) . 2 квітня 2020. Процитовано 2 квітня 2021.
2. Усім би так любити свою батьківщину! У Корюківці вшанували пам'ять генерала Василя Устименка
3. Архівована копія. Архів оригіналу за 16 лютого 2015. Процитовано 16 лютого 2015.
4. Іван Забіяка (7 Грудня 2015). Жуклінський Оксфорд Василя Устименка. Хвиля Десни - Щоденне інформаційне видання Чернігівщини. Архів оригіналу за 12-01-2016. Процитовано 13 січня 2016. [Архівовано 2016-01-12 у Wayback Machine.]
5. Указ Президента України № 97/2002 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ і організацій»

Посилання

• Іван Корбач. Славний син Сіверського краю (PDF). Газета «Отчий поріг» № 1/2012, сторінки 8-9.