У 638 патріарх КонстантинопольськийСергій І переконав імператора Іраклія, що вчення про одну волю і одну дію у Христі більш узгоджене з Переданням церкви, ніж вчення про дві волі й дві дії.
Бажаючи примиритися з монофізитами і навернути їх до Православної церкви, імператор Іраклій затвердив монофелітство офіційно своїм указом. Це рішення схвалив патріарх Сергій і його наступники тривалий час підтримували монофелітство.
Спроба імператора Іраклія та його наступників примиритися з монофізитами і силою затвердити компромісну версію монофелітів виявилася невдалою і призвела лише до напруження в стосунках із Західною Церквою. Зрештою, офіційне прийняття монофелітства не принесло бажаного миру, а лише до гострих суперечок, для розв'язання яких був скликаний новий Вселенський Собор.[2]
Скликання собору та представництво делегатів
Ініціатором скликання синоду був імператор Костянтин IV, запрошуючи делегатів, він писав Римському Папі Агафону:[4]
Прошу надіслати благопотребних і здібних чоловіків, які мають пізнання у всьому богонатхненному Писанні і мають бездоганне знання догматів, чоловіків, які принесли б з собою потрібні книги.
Шостий Вселенський собор став найдовшим з усіх соборів: Собор відкрився 7 листопада 680 року, а завершився 16 вересня 681 року. Кількість учасників синоду постійно зростало: відкривали собор 43 єпископи, на останньому засіданні було вже 174 делегати, серед яких були Константинопольський та Антіохійський патріархи і три легати Римського Папи. При складання правил були присутніми 240 учасників. Сам імператор був присутнім на перших 11-ти засіданнях і на останньому 18-му, де підписався під соборними протоколами з формулюванням «читав і схвалив».[4][2]
Перебіг синоду
Головним предметом собору стали суперечки навколо вчення монофелітів, які вважали, що Ісус Христос, маючи божественну і людську природу, мав, однак, лише божественну волю і дію.
Один з учасників собору, чернець Поліхромій, щоб переконати присутніх у правильності вчення монофелітів, пообіцяв воскресити мертвого. При великому зібранні народу чудо не сталося, що також посприяло засудженню монофелітів. Зокрема, Антіохійський патріарх Макарій І, який сповідував монофелітство, був засуджений та зміщений з посади.
Зрештою, Третій Константинопольський собор засудив і відкинув вчення монофелітів як єресь, і ухвалив визнавати в Ісусові Христі два єства: Божественне й людське — і за цими двома єствами — дві волі; проте так, що людська воля в Христі не противна, а покірна Його божественній волі.[2]
Серед рішень собору було засудження і піддання анафемі папи Гонорія I (†638), свого часу, відомого прихильника монофілітів, який помер ще за сорок років до синоду.[3]
↑
Незважаючи на те, що Собор було перенесено до Феррари в 1438 році, а пізніше до Флоренції, деякі єпископи відмовилися переїхати і залишилися на паралельному Соборі в Базелі.
