Теодор Інніцер

Теодор Інніцер
нім. Theodor Innitzer
Теодор Інніцер 1932 року.
Народився	25 грудня 1875(1875-12-25) Нойгешрай, Австро-Угорщина
Помер	9 жовтня 1955(1955-10-09) (79 років) Відень, Австрія
Поховання	Собор Святого Стефана
Країна	Австрія
Національність	судетський німець
Діяльність	викладач університету, католицький священник, католицький єпископ
Alma mater	Віденський університет
Науковий ступінь	Доктор богослов'я
Знання мов	німецька[1][2]
Заклад	Віденський університет
Членство	KHV Babenberg Wien^d
Посада	Archbishop of Vienna^d і кардинал[3]
Конфесія	Католицтво
Нагороди	Почесний доктор Віденського університету^d
Герб Герб кардинала Інніцера
Медіафайли у Вікісховищі

Теодор Інніцер (нім. Theodor Innitzer; 25 грудня 1875, Нойгешрай, Австро-Угорщина — 9 жовтня 1955, Відень, Австрія) — австрійський політичний і релігійний діяч, теолог. Міністр соціальної політики Австрії протягом 1929—1930 років, аріхієпископ Відня у 1932—1955 роках.

Біографія

Народився 25 грудня 1875 року у селі Нойгешрай у Богемії в Австро-Угоршині (теперішнє село Нове Зволані, Чехія) у родині судетських німців^[4]. Іноді місцем народження Теодора Інніцера джерела вказують місто Вейпрти ймовірно через близькість його рідного села^[5]. Через те, що його батько був робітником, він здобував робітничу освіту при батьковій фабриці, опановуючи робітничий фах. 1890 року Інніцер вступив до Комунальної гімназії (Communal-Gymnasium), а за два роки перейшов до державної гімназії у Кадені, яку закінчив у 1898 році^[6].

1902 року Інніцер здобуває сан священика після навчання у семінарії. Він починає викладати теологію у Віденському університеті, у якому 1906 року здобуває ступінь доктора богослов'я. 1918 року Інніцер стає деканом теологічного факультету, а за десять років ректором Віденського університету, проте обіймає цей пост недовго — протягом близько року у 1928—1929 роках. Протягом 1929—1930 років входить до уряду Йоганна Шобера, де обіймав посаду міністра з соціальних питань^[5].

Діяльність під час Голодомору

У 1933 році Інніцер спільно з Е. Амменде видали брошуру про голод в Україні та на Північному Кавказі. Вона розпочиналася із звернення кардинала до світової спільноти про необхідність надання допомоги мільйонам голодуючих. Згадав він і про заяви митрополита А. Шептицького щодо створення міжнародного комітету допомоги, про листи британського журналіста Гарета Джонса стосовно чверті голодуючого населення, серед яких і представники національних меншин та релігійних конфесій. Книга мала статті і промови Е. Амменде, повідомлення німецького дипломата та аналітика О. Шиллера, британського кореспондента М. Маггеріджа, французького журналіста П. Берлана, директора Східноєвропейського інституту доктора Айхена. У заклику використано термін «голодова катастрофа», підкреслено його штучне походження, адже голод тривав в умовах нового урожаю, а селян позбавили хліба. Тому Інніцер закликав «цивілізовании світ» надати допомогу Україні. Його звернення були адресовані Міжнародному Червоному Хресту для організації «акцій допомоги», а також створення міжнародного і міжконфесійного комітету допомоги. Це був єдиний іноземний духовний лідер, який підняв голос на захист українців, що помирали від голоду.

16 жовтня 1933 року Інніцер скликав у Відні нараду представників різних конфесій з метою створення «допомогового комітету». Оголосив збір коштів для підтримки «Комітету допомоги Україні» (нім. Hilfskomitee für die Ukraine), осередки якого діяли в європейських країнах та на Галичині. 16–17 грудня 1933 року у резиденції кардинала відбулася міжнародна конференція представників усіх допомогових комітетів голодуючим в СРСР, конфесій та громадських організацій. У вітальній промові Інніцер виклав основну мету зібрання: оголосити сигнал порятунку (SOS-Rufe). Він зазначив, що допомога голодним — святий обов'язок кожного і конкретний вияв любові до ближнього. Конференція ухвалила відповідну декларацію про створення комітету допомоги^[7].

1934 р. прийняв на зберігання архів світлин про Голодомор, які виконав Александр Вінербергер.

Пам'ять

12 листопада 2019 року у Архієпископському палаці Відня відкрили дошку пам'яті Теодора Інніцера.

Примітки

1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
2. CONOR.Sl
   d:Track:Q16744133
3. Catholic-Hierarchy.org — USA: 1990.
   d:Track:Q30d:Track:Q3892772
4. Свобода. український щоденник. Ч. 195 (PDF). Свобода. 11 жовтня 1955. Архів оригіналу (PDF) за 6 липня 2016. Процитовано 26 листопада 2018. [Архівовано 2016-07-06 у Wayback Machine.]
5. Theodor Innitzer. Encyclopædia Britannica. Процитовано 27 листопада 2018.(англ.)
6. Innitzer, Theodor. Deutsche Biographie. Процитовано 27 листопада 2018.(нім.)
7. Передмова, авторський текст Василя Марочка (2018). Енциклопедія Голодомору 1932-1933 років в Україні (українською) . Дрогобич: "Коло". с. 576. ISBN 978-617-642-388-1.

Джерела

• Інніцер Теодор. А. І. Жуковський // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2011. — Т. 11 : Зор — Как. — С. сторінка(-ки). — ISBN 978-966-02-6092-4.