Після початку Першої світової війни Жукаускас був призначений командиром 314-го піхотного Новооскольського полку. Найвищим наказом від 4 липня 1916 року він за оборону Шяуляя був нагороджений Георгіївською зброєю[1].
В кінці 1917 року, після остаточного розвалу фронту, Жукаускас повернувся на батьківщину і служив в Литовській армії. У 1918 році Жукаускас став міністром оборони Литви. Усю весну 1919 року, в ході реорганізації литовських збройних сил, генерал Жукаускас намагався усіма засобами збільшити чисельність армії та підвищити її бойові якості[2]. З 26 квітня по 27 травня 1919 року він був начальником литовського Генерального штабу[3], 9 травня 1919 року був призначений Головнокомандувачем армії Литви, але цей пост займав недовго, оскільки вже восени того ж року був звільнений у відставку. Проте в наступному році він повернувся на службу і знову був призначений литовським головнокомандувачем. Але і на цей раз він протримався на цій посаді близько року і знову був звільнений. 6 червня 1923 Жукаускас в останній раз був призначений головнокомандувачем і протримався на цій посаді до січня 1928 року, коли остаточно вийшов у відставку.
Сільвястрас Жукаускас став одним з головних рятівників Литовської держави. Йому вдалося відносно швидко в умовах агресії Радянської Росії почати творення регулярного війська, в подальшому небезпідставно заслужити у земляків неофіційний титул «творця литовської армії».[2]