Справедли́ва війна́ (лат. bellum iustum, англ. just war, нім. gerechter Krieg) — морально допустима війна, яка відповідає певним критеріям. Теорія справедливої війни оформилася в рамках середньовічної католицької теології до XIII століття в працях Августина і Фоми Аквінського, а також у протестантського мислителя Гуго Гроція, хоча її основи були закладені ще у Арістотеля і Цицерона. Справедлива війна допускає війну лише в певних випадках, займаючи проміжне положення між мілітаризмом і пацифізмом.
Головний етичний парадокс справедливої війни — санкція на вбивство заради припинення вбивства.
Умови справедливої війни
- «Законна декларація»: війна повинна бути оголошена
- Мати оборонний (а не агресивний) характер, захищати національний суверенітет і територіальну цілісність. Однак припустимі справедливі війни за межами своєї країни
- Метою її повинен бути мир (а не знищення)
- Переможець повинен проявляти великодушність до переможених (без ненависті)
- Війна повинна бути останнім засобом
Іноді до правил справедливої війни зараховують не залучення цивільних осіб (на цьому особливо наполягає Резолюція ООН № 2444 від 19 грудня 1968), відмова від повалення уряду або розорення ворожої країни.
На цих підставах деякі християнські богослови вважають, що ядерна війна не може бути справедливою.
Див. також
Джерела
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Справедлива війна
