Соціальна інституція

Соціа́льна інститу́ція, також соціа́льний інститу́т як термін широко застосовується для опису регулярно повторюваних протягом тривалого часу соціальних практик, що санкціоновані та підтримуються з допомогою соціальних норм і мають важливе значення в структурі суспільства.

Поняття соціального інституту часто застосовують поряд із поняттями соціальної ролі та соціальної групи. Проте, поняття «соціальний інститут», так само позначаючи усталені зразки поведінки, є, порівняно з поняттям ролі, поняттям вищого порядку, яке включає багато ролей. Деякі науковці проводять межу між соціальним інститутом та соціальною групою лише у кількісному вимірі, оскільки соціальним групам також властиві певні групові моделі поведінки. Проте, група — це, в першу чергу, сукупність індивідів, що взаємодіють між собою, а інститут — система соціальних зв'язків та сукупність соціальних норм, що реалізуються на практиці^[1].

Визначення

Дотепер соціологи не змогли дійти згоди щодо того, що ж таке соціальний інститут, тому наведемо кілька варіантів визначення поняття «соціальний інститут»:

Соціальний інститут — набір правил, що пов'язаний з певним соціальним контекстом, який допомагає реалізації важливих соціальних функцій^[2].

Соціальний інститут — організована система зв'язків та соціальних норм, яка об'єднує важливі суспільні цінності та процедури, які задовольняють основні потреби суспільства. В даному випадку, суспільні цінності — поширені ідеї та цілі, суспільні процедури — стандартизовані зразки поведінки у групових процесах, система соціальних зв'язків — переплетіння ролей та статусів, завдяки яким ця поведінка здійснюється та утримається у визначених межах^[3].

За польським соціологом Яном Щепанським, усю сукупність значень поняття «соціальний інститут» можна звести до чотирьох основних:

1. певна група осіб, що мають виконувати важливу для спільного життя роботу, тобто група людей, що виконує суспільні функції;
2. певні організаційні форми комплексу функцій, що виконуються деякими членами групи від імені всієї групи;
3. сукупність матеріальних установ та засобів, які дозволяють уповноваженим індивідам виконувати суспільні безособистісні функції, що мають на меті задоволення потреб та регулювання поведінки;
4. деякі соціальні ролі, що є важливими для групи.

Історія поняття

На початку розвитку соціології, соціальна реальність розглядалась як реальність інституціональна, тобто реальність соціальних інститутів. Відповідно і перша в історії соціології перспектива сприйняття, опису і пояснення дійсності отримала назву інституціоналізм. Власне і соціологія розглядалась як наука про макроструктури суспільства — соціальні інститути^[4].

Еміль Дюркгайм

Соціальні інститути мають практично необмежену владу над окремими індивідами в плані нав'язування обов'язкових способів дії (стандарти та зразки поведінки). Проте, влада проявляється тільки тоді, коли індивід вступає у конфлікт із способами дії й інститут змушений застосовувати щодо індивіда санкції.

Макс Вебер

Для існування та нормального функціонування соціальних інститутів, вони мають бути легітимними. Легітимність досягається трьома шляхами.

1. Легітимація через максимально генералізовані цінності та сенси (ціннісно-ідеологічна).
2. Легітимація через правові норми, що конкретизують генералізовані цінності (правова).
3. Легітимація через спільноти, до яких належить або прагне належати індивід (соціально-групова).

Джордж Герберт Мід, Пітер Бергер і Томас Лукман

Соціальний інститут — типові реакції індивідів на типові ситуації; інстанції соціалізації, кінцева мета яких — «виробництво» індивідів, що адекватні вимогам даного суспільства.

Талкотт Парсонс

Соціальні інститути  — надособистісні утворення, які утворюють макроструктуру суспільства. Між інститутами існують два типи відносин: координації (розмежування повноважень та сфер відповідальності) та субординації. Тип суспільства залежить від домінантного інституту (сім'я — родове, церква — феодальне тощо)^[5] .

Типологія

Формальний поділ:

1. Формальні (президентство)
2. Неформальні (ватажок у зграї хлопців)

За виконуваними завданнями:

1. Економічні — виробництво та перерозподіл благ та послуг, організація та поділ праці тощо.
2. Політичні — встановлення, виконання та підтримання влади.
3. Культурно-виховні — створення, укріплення та розвиток культури.
4. Суспільні (вузько-соціальні) — організовані добровільним об'єднанням.
5. Релігійні — регулювання стосунків людини та трансцендентних сил.
6. Стратифікаційні — визначають розміщення позицій та ресурсів.
7. Родинні — пов'язані зі шлюбом, сім'єю, соціалізацією молоді.

Взаємопов'язана система інститутів утворює стійку систему, що забезпечує задоволення потреб членів суспільства, регулює їхню діяльність та забезпечує розвиток суспільства.

Функції

Явні функції:

1. Закріплення та відтворення суспільних відносин.
2. Інтегруюча функція.
3. Транслююча функція — передача соціального досвіду.
4. Комунікативна функція — поширення отриманої в інституті інформації як в межах так і поза межами інституту.

Латентні функції — результати діяльності соціальних інститутів, які виходять за межі безпосередніх цілей людини.

Див. також

• Функція (соціологія)

Примітки

1. Аберкромби Н. Социологический словарь: Пер. с англ. / Н. Аберкромби, С. Хилл, Б. С. Тернер; под ред. С. А. Ерофеева. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ЗАО "Издательство «Экономика», 2004. — 620 с.
2. Штомпка П. Социология. Анализ современного общества: Пер. с польск. СМ. Червонной. — М.: Логос, 2005. — 664 с. + 32 с. цв. вкл.
3. Фролов С. С. Основы социологии: Учебное пособие. — М.: Юрист, 1997.
4. С. Макеев. Социальные институты: классические трактовки и современные подходы к изучению // Социология: теория, методы, маркетинг. 2003. № 4.
5. Парсонс Т. Пролегомены к теории социальных институтов // Человек и общество. — К., 1999.

Посилання

• В. А. Матусевич. Соціальний інститут: генеза, функція, структура. — ж-л. «Соціологія: теорія, методи, маркетинг», Київ: 2004, № 4(рос.)
• Інститут // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.

Джерела

1. Аберкромби Н. Социологический словарь: Пер. с англ. / Н. Аберкромби, С. Хилл, Б. С. Тернер; под ред. С. А. Ерофеева. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ЗАО "Издательство «Экономика», 2004. — 620 с.
2. Фролов С. С. Основы социологии: Учебное пособие. — М.: Юрист, 1997.
3. Штомпка П. Социология. Анализ современного общества: Пер. с польск. СМ. Червонной. — М.: Логос, 2005. — 664 с. + 32 с. цв. вкл.
4. Щепанский Я. Элементарные понятия социологии. Гл.6. — М.: Прогресс, 1969
5. С. Макеев. Социальные институты: классические трактовки и современные подходы к изучению // Социология: теория, методы, маркетинг. 2003. № 4.
6. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. — М., 1995
7. Парсонс Т. Пролегомены к теории социальных институтов // Человек и общество. — К., 1999.

Література

• Інститути соціальні // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.