На початку 1930 р. засуджений на 5 років заслання на Соловки за причетність до СУМу. М. Соколовський докладно описав своє перебування в острівному таборі, жорстокі табірні порядки і кривди, працю на лісоповалі в Карелії (УСЛОН, УСЛаг, БЕТБАТЛаг), навів кілька розповідей засуджених щодо інших таборів. Ось рядки про ката на прізвище Часних: «За його вказівкою людей роздягали догола і розпинали на березах, аби їх їли лісові комарі. Видовище це було жахливим. Лише найсильніші після такої екзекуції лишалися живими». Здійснив втечу з-під варти й під вигаданим прізвищем навчався у Київському художньому інституті.[1]
Під час евакуації ешелон на якому знаходився Соколовський був розбомблений й Микола був вимушений повернутися до Полтави. У Полтаві він був пов'язаний з місцевим оунівським підпіллям, яке очолював міський голова Федір Борківський.
У 1942 р. навчався на Пастирських курсах Української Автокефальної Православної Церкви, єпископом Мстиславом Любачівським рукоположений в диякони, а єпископом Сильвестром — у священики. Отримав прихід у буковинському селі.
Наприкінці 1944 р. знову арештований кагебістами, але втік при перевезенні в'язнів.
Приєднався до Івано-Франківського підпілля ОУН і активно діяв у ньому понад два роки.
У травні 1948 р. потрапив у засідку кагебістів, трибунал засудив його до страти. Сидів у камері смертників 15 діб. Далі розстріл замінили на 25 років ув'язнення.
На каторзі сам виготовив собі бандуру (а згодом ще кілька), грою та співом розважав друзів-каторжан. Згодом навчив їх гру на бандурі, спершу таємно, а потім (після смерті Сталіна) уже дещо вільніше. Спільно політв'язні виготовили ще кілька бандур і створили ансамбль бандуристів ГУЛАГу м. Інти. В цьому ансамблі серед інших грав Степан Мацура, а керував ним згодом бандурист Олег Гасюк.
На засланні була також створена капела бандуристів каторжан, заснована братами Богданом і Романом Жеплинськими та хормейстром Надією Цюцюрою в селищі Торба Зирянського району Томської області. В цій капелі грала-співала, розважаючи друзів по нещастю, Наталія Сінгалевич (1911–1998), яка на каторжних роботах Сибіру відбула 16 років покари, тільки за те, що була дружиною відомого бандуриста Галичини Юрія Сінгалевича.
