Самозайнята особа — термін, який використовується в українському законодавстві для позначення платника податку з доходів фізичних осіб, в тому числі єдиного або фіксованого податку.
Визначення терміну дається у ст. 14 Податкового кодексу України.
Відповідно до п. 14.1.226 ст. 14 Кодексу «Самозайнята особа — платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності».
Самозайнята особа прирівнюється до найманої особи з відповідним оподаткуванням отриманих нею доходів як заробітної плати, якщо відносини за відповідним цивільно-правовим договором встановлено трудовими відносинами, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до пунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 ПКУ.
З економічної точки зору, самозайнятість (в англомовній економічній науці — «Self-employment») є однією з форм трудової зайнятості, що передбачає самостійну організацію власної трудової діяльності а саме самостійне розпорядження вигодами від цієї діяльності та несення всіх пов'язаних із нею ризиків.
Самозайнятими особами є[1], зокрема, науковці, письменники, артисти, митці, приватні вчителі, лікарі, приватні нотаріуси, адвокати, арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори), аудитори, бухгалтери, оцінювачі, місіонери.
Див. також
Примітки
Джерела
