буріння на глибинах до 70 метрів, довжина свердловин до 6 км
Команда:
проживання 60 осіб
СПБУ «Таврида» — самопідіймальна бурова установка, служба якої пов’язана з роботами у Чорному морі, передусім в українському секторі.
Загальні відомості
«Таврида» стала десятою (і останньою) серед споруджених по розробленому севастопольським ЦКБ «Коралл» проекту 1540 (також відомий як тип «Баки» або тип 6000/60). Будівництво установки до 1991 року здійснювалось на астраханському заводі «Красные баррикады», а потім до 1995 року тривала її добудова у Миколаєві на Чорноморському суднобудівному заводі.
За своїм архітектурно-конструктивним типом судно відноситься до самопідіймальних (jack-up) і має чотири опори. «Таврида» може працювати в районах з глибинами від 20 до 70 метрів та бурити свердловини глибиною 6 км. Для проведення бурових робіт судну не обов’язково займати місце над устям свердловини, оскільки воно обладнане виносною консоллю – кантилевером (саме це є головною відмінністю «Тавриди» від іншої належної «Чорноморнафтогазу» установки проекту 1540 СПБУ «Сиваш»). З однієї позиції можливе буріння до 6 свердловин. У 2004 році бурове обладнання пройшло модернізацію зі встановленням верхнього приводу («топдрайв») типу PTD–500–AC-UA від норвезької компанії Maritime Hydraulics.
«Таврида» може приймати на борт 2340 тон різних запасів, що відповідає автономній роботі протягом 30 діб.
Судно є несамохідним, тому пересування до місця виконання робіт повинне здійснюватись шляхом буксирування.
На борту забезпечуються умови для розміщення екіпажу та однієї бурової вахти – до 60 осіб.
Таврида має майданчик для гелікоптерів розмірами 25х25 метрів, призначений для прийому машин вагою до 12,8 тон[1][2][3]. Можливо відзначити, що 28 квітня 2008 року, при спробі приземлення на майданчик в умовах сильного бічного вітру зазнав катастрофи гелікоптер Мі-8, загинули всі 20 осіб, що перебували на борту (також виникла пожежа, проте вона була ліквідована силами екіпажу «Тавриди»)[4].
Служба судна
За перші 15 років служби СПБУ «Таврида» пробурила чотири десятки свердловин загальною довжиною 57,5 км.
Щодо окремих проектів, у яких брала участь установка, відоме наступне:
станом на грудень 2002 року, СПБУ «Таврида» працювала у Азовському морі над облаштуванням Східно-Казантипського родовища, на якому вже знаходились в експлуатації три свердловини. При цьому в районі спостерігалась надзвичайно складна льодова обстановка, що змушувало три допоміжні судна цілодобово курсувати навколо для розбивання льодових полів, тоді як екіпаж установки вручну боровся із обмерзанням судна. У квітні 2003-го оголосили, що «Таврида» прямує для завершення буріння трьох експлуатаційних свердловин на цьому родовищі[5] (можливо відзначити, що розробку Східно-Казантипського дійсно здійснюють через 6 свердловин). Щонайменше частина пробурених на Східно-Казантипському свердловин мала завершальні горизонтальні ділянки;
ще одним завданням установки стало спорудження у болгарському секторі Чорного моря двох видобувних свердловин на родовищі Галата, яке розпочало видачу першої продукції навесні 2004 року;
в липні 2004 року, СПБУ «Таврида» завершила спорудження у Азовському морі на Північно-Булганацькому родовищі свердловини № 10, яка стала першою двоствольною свердловиною в Україні[6][7];
в першій половині 2005 року, СПБУ «Таврида» здійснюювала у Чорному морі на Штормовому газоконденсатному родовищі буріння похило-спрямованої свердловини № 32, яка при глибині по вертикалі 1890 метрів мала довжину 2600 метрів;[8]
у вересні 2006 року, СПБУ «Таврида» завершила буріння на Одеському газовому родовищі оціночної свердловини.[9] В останньому кварталі 2006-го на цьому родовищі встановили платформу БК-1[10], після чого на початку січня 2007-го СПБУ «Таврида» перемістили з розвідувальної свердловини № 20 для буріння на БК-1 експлуатаційної свердловини[11], (втім, варто відзначити, що у підсумку Одеське родовище введуть у розробку лише через кілька років);
у першій половині зими 2007/2008 років, СПБУ «Таврида» здійснювала спорудження свердловини № 36 на платформі БК-23 Штормового газоконденсатного родовища, а з кінця січня по першу половину квітня 2008 року пробурила тут же свердловину № 37. В подальшому планувалось спорудження бічного стовбуру на свердловині № 36 та перехід на платформу МСП-17 того ж родовища для буріння свердловин № 34 та № 38[12] (саме в цей період сталась зазначена вище катастрофа гелікоптера, який намагався здійснити посадку на «Тавриді»). В березні 2010-го СПБУ «Таврида» знову працювала на Штормовому;[13][14]
в першій половині 2011 року, СПБУ «Таврида» спорудила свердловини № 77, 78, 79 та 80 на розконсервованій платформі БК-11 Голіцинського газоконденсатного родовища. Під час робіт використовувалась технологія похило-спрямованого буріння;[15][16]
влітку 2011 року на Архангельському газовому родовищі було встановлено нову платформу БК-1, після чого СПБУ «Таврида» взялась за спорудження тут експлуатаційних свердловин. Станом на грудень цього ж року установка працювала вже над сьомою свердловиною[17][18], а на початку липня 2012 року завершила одинадцяту та розпочала підготовку до буріння останньої, дванадцятої за рахунком[19].
з серпня 2012 по березень 2013 року, СПБУ «Таврида» вела буріння на платформі МСП-17 Штормового родовища[20].
В 2014 році «Чорноморнафтогаз» втратив контроль над СПБУ «Таврида» внаслідок анексії Криму 2014 року. Відомо, що у 2015 році росіяни задіяли установку для якихось робіт на Одеському родовищі[21].
Як засвідчують дані геоінформаційних систем, станом на квітень 2019 року, транспондер установки знаходився на вході до Ярилгацької бухти[22].
11 вересня 2023 року, СПБУ «Таврида» було повернуто під контроль України внаслідок вдалої роботи ГУР.
