Повна система (грец.σύστημα τέλειον, лат.constitutio tota), або Повний звукоряд, у давньогрецькій теорії музики (гармоніці) — звукоряд в повному обсязі складових його ступенів, схематичне уявлення всього звуковисотного матеріалу (матерії) античної музики.
«Системами» (συστήματα) греки називали всякі звукоряди, що об'єднують більш ніж 2 звуки (трихорди, тетрахорди, пентахорд і ширше, аж до 2 октав). Інтервальні відношення між ступенями таких «систем» регулювалися родом мелосу.
Об'єднання 4 тетрахордів однакової структури з розділовим тоном (грец.διάζευξις) між месою й парамесою і доданим цілим тоном внизу (т. зв. «просламбаноменом») вони іменували Більшою повною системою. В умовній транскрипції вона має такий вигляд:
Об'єднання 3 тетрахордів однакової структури без розділового тону з доданим тоном внизу (просламбаноменом) теорія іменувала Меншою повною системою. Сукупність більшої і меншої повних систем іменувалася Повною незмінною системою (σύστημα τέλειον ἀμετάβολον)[1].
Вперше Повну незмінну систему в усіх трьох родах мелосу в (найменших цілих) числах сформулював і описав Боецій, у трактаті «Основи музики»(Mus. IV.11):
