Навчався в семінарії Сан-Торквато в Гуадісі, де у 1847 здобув ступінь бакалавра. Того ж року відвідував лекції з права в Гранадському університеті, але через матеріальну скруту був змушений у січні 1848 повернутися до семінарії, де вивчав теологію. Під час навчання у семінарії почав писати оповідання та п'єси.
У 1853 залишив семінарію заради літературної творчості та переїхав до Мадрида. Наступного року Аларкон став співзасновником газет «Відлуння Заходу» (ісп.El Eco de Occidente) в Кадісі (де, зокрема, брав участь у повстанні) та «Батіг» (ісп.El Látigo) в Мадриді.
Протягом 1860—1862 подорожував Італією та Францією.
Упродовж наступних років присвятив себе політиці. У 1863 заснував газету «Політика» (ісп.La Política)(«La Política»). Неодноразово обирався депутатом від Гуадіса (1864, 1865, 1871, 1872) та Гранади (1869). Був сенатором від Гранади (1876, 1877). У 1869 Аларкона було призначено повноважним послом Іспанії в Швеції та Норвегії. Однак він відмовився від посади заради депутатства в Установчих кортесах[es]. Його підпис стоїть під прийнятою Установчими кортесами Конституцією 1869[es]. У 1875—1881 обіймав посаду члена Державної ради Іспанії[es].
У 1877 Аларкона було обрано академіком Королівської академії іспанської мови. Вступна промова обраного академіка називалася «Про мораль у мистецтві».
В останні роки життя відійшов від політики, займався літературною творчістю.
Творчість
Починаючи з 1855 Аларкон активно публікував статті політичного та літературного змісту в журналах та газетах. Перша драматична п'єса «Блудний син» (ісп.El hijo prodigo, 1857) була схвально прийнята публікою (на відміну від реакції театральних критиків).
Оповідь про війну в Марокко лягла в основу «Щоденника свідка африканської війни» (ісп.Diario de un testigo de la guerra de África, 1959), що мав успіх у читачів (наклад першого видання сягав 50 тисяч примірників). Враження від мандрівок Європою опубліковано в книгах «З Мадрида до Неаполю» (ісп.De Madrid a Nápoles, 1861), «Альпухарра» (ісп.La Alpujarra, 1873), «Подорожі Іспанією» (ісп.Viajes por España, 1883).
Творча манера письменника зазнала еволюції від жанру хроніки до роману. Завдяки майстерності яскраво змальовувати події та органічному поєднанню щоденних нотаток із історичною ремінісценцією, його щоденники та дорожні нотатки належать до самостійного літературного жанру.
Найбільшого визнання принесла повість «Трикутний капелюх» (ісп.El sombrero de tres picos, 1874), присвячена життю іспанського суспільства початку ХІХ століття, сповнена демократичного пафосу, народного гумору та іспанського колориту. Автор використав класичний сюжет народного романсу, наслідуючи класиків.
У релігійно-філософському романі «Скандал» (ісп.El escandalo, 1875) автор захищає традиційні цінності іспанців. Цей твір став одним зі зразків реалістичного роману.
Серед літературної спадщини Аларкона:
романи «Дитина з кулькою» (ісп.El Nino de la bola, 1880), «Блудниця» (ісп.La prodiga, 1883);
збірки оповідань: «Маленькі національні історії» (ісп.Historietas nacionales, 1881), «Любовні оповідання» (ісп.Cuentos amatorios, 1881); «Неймовірні оповідання» (ісп.Narraciones inverosimiles, 1882);
збірка ліричних творів «Серйозні та гумористичні вірші» (ісп.Poesias serias y humoristicas, 1870);
збірка критичніх етюдів «Все, що було» (ісп.Cosas que fueron, 1871).
Підсумком творчості Аларкона стала «Історія моїх книг» (ісп.Historia de mis libros, 1883) — своєрідна книга-рекомендація для правильного тлумачення іншими його творів.
Педро Антоніо де Аларкон. Трикутний капелюх: Повість та оповідання. — Київ : Дніпро, 1983. — 175 с. — (Вершини світового письменства (том 45)) — 65000 прим. До збірки увійшла повість «Трикутний капелюх» та 10 оповідань (Офранцужений; Алькальд-вугляр; Ангел-охоронець; Квитанційна книжка; Розмова в Альгамбрі; Два поняття про славу; Чому вона білява?; Гарний улов; Тік-так…; Оповідання з життя). Усі переклади здійснила Женев'єва Конєва.
За мотивами повісті «Трикутний капелюх» у 1896 австрійський композитор Гуго Вольф створив оперу «Суддя» (нім.Der Corregidor), а у 1919 іспанський композитор Мануель де Фалья створив однойменний балет.
Екранізації
Трикутний капелюх:
Il cappello a tre punte (1935)
Three Cornered Hat (1935)
El sombrero de tres picos (1944)
Revenge with Music (1951) (епізод телешоу «Musical Comedy Time»)
La pícara molinera (1955)
La bella mugnaia (1955)
Akai jinbaori (1959)
Trorogi sesir (1964)
Der Dreispitz (1967)
Trírohý klobouk (1971)
Le tricorne (1972)
Дитина з кулькою:
Curro Vargas (1923)
Historia de un gran amor (1942)
Una cita de amor (1958)
El niño de la bola (1972) (епізод серіалу «Novela»)
La ley del monte (1976)
Капітан Венено:
Capitán Veneno (1943)
El capitán Malacara (1945)
El capitán Veneno (1951)
Capitão Veneno (1958) (епізод серіалу «Grande Teatro Tupi»)
El Capitán Veneno (1964) (епізод серіалу «Novela»)
Скандал:
El escándalo (1943)
El escándalo (1964)
El escándalo (1971) (епізод серіалу «Novela»)
El escándalo (1977)
Блудниця:
La pródiga (1945)
La pródiga (1946)
La pródiga (1971) (епізод серіалу «Hora once»)
La pródiga (1975) (20 епізодів серіалу «Novela»)
Цвях:
El clavo (1944)
El clavo (1970)
Der Nagel (1970)
El clavo (1978) (епізод серіалу «Novela»)
Фінал Норми:
La hija del cielo (1943)
Щасти:
La buenaventura (1958) (епізод серіалу «Cuentos y leyendas»)
.svg){kind=small}
