Син інженера-будівельника Антона Скорцені та його дружини Флорентіни, уродженої Зібер. Отто мав польське походження: прізвище Скорцені походить від назви села Скоженцин, де жили його предки.[4]
Передвоєнний час
У 1932 році вступив у НСДАП (квиток №1 083 671). У лютому 1934 року вступив у 89-й штандарт СС (особистий номер 29 579), у складі якого брав участь у спробі нацистського перевороту в Австрії. Входив до складу загону СС, який скоїв вбивство канцлера Дольфуса. Після заборони НСДАП і СС входив у напіввійськові воєнізовані формування нацистів. Під час подій, які передували аншлюсу Австрії, був командиром однієї з мобільних команд австрійських СС. Керував арештом президента Австрії Мікласа. На чолі свого загону брав активну участь у єврейському погромі у Відні під час «Кришталевої ночі». 1939 року переведений у «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер».
Друга світова війна
Учасник бойових дій у Франції, Югославії і на радянсько-німецькому фронті. У квітні 1943 року переведений в 6-те управління РЗХА, яке займалось зовнішньою розвідкою, і призначений начальником відділу IVS. В обов'язки відділу входило проведення заходів з матеріального, морального й політичного саботажу за кордоном. Налагодив масштабне виробництво фальшивої валюти США і Великої Британії.
29 липня 1943 року Скорцені отримав завдання звільнити заарештованого італійського диктатора Беніто Муссоліні. 13 вересня 1943 року загін парашутистів СС під командуванням Скорцені висадився в Аппенінах поруч із гірськолижним готелем, де утримувався Муссоліні. Звільнивши його, Скорцені разом із Муссоліні вилетів у Рим, а потім — у Берлін.
У жовтні 1944 року командував спеціальним загоном, який 15 жовтня 1944 року здійснив викрадення голови Угорщини адмірала Міклоша Горті. Під час Арденнського наступу Скорцені був призначений командиром диверсійних загонів (близько 2 000 осіб), котрі повинні були у формі американських військ здійснювати диверсії в тилу ворожих з'єднань, проте операція провалилась: майже 2/3 бійців загинули. У січня 1945 року керував подібною операцією на радянсько-німецькому фронті. У квітні 1945 року Скорцені доручили організувати безпеку так званої «Альпійської фортеці», розташованої у важкодоступних горах Тіроля. У перших числах травня Скорцені був призначений начальником Військового управління РЗГА.
15 травня 1945 року заарештований американськими військами у Штаєнмарці. У вересні 1947 року постав перед судом Американського військового трибуналу в Дахау. Але був виправданий і звільнений. Певний час працював в архіві американських окупаційних військ. У квітні 1948 року був заарештований німецькою владою і поміщений у табір для інтернованих воєнних злочинців у Дармштадті. 26 липня 1948 року втік. На думку ряду дослідників, у 1949 році Скорцені створив підпільну організацію «Павук», яка організовувала зустріч колишнім членам СС. Можливо, її каналами Німеччину покинули понад 500 воєнних злочинців.
У 1950 році поселився в Іспанії, займався підприємництвом. У січні 1951 року прізвище Скорцені було офіційно виключене зі списку воєнних злочинців, які розшукувались владою ФРН. Брав активну участь у створенні Об'єднання колишніх військовослужбовців військ СС.
Працював консультантом у єгипетського президента Гамаля Абделя Насера та аргентинського президента Хуана Перона.
↑Skorzeny, Otto, David Johnson transl. (1995), My Commando Operations: The Memoirs of Hitler's Most Daring Commando, Schiffer Publishing, ISBN 0-88740-718-8, p. 40
Залесский К. А. Железный крест. — М.: Яуза-пресс, 2007. — с.512-513 — 4000 экз. — ISBN 978-5-903339-37-2
«Отто Скорцени и секретные операции Абвера». Антология. Вече, 2000 (ISBN 5-7838-0582-3)
Scheibert, Horst. Die Träger der Ehrenblattspange des Heeres und der Waffen-SS/ Die Träger der Ehrentaffelspange der Kriegsmarine/ Die Inhaber des Ehrenpokals für Besondere Leistung im Lukftkrieg. Friedberg, Ger.: Podzun-Pallas Verlag, 1986, ISBN 3-7909-0283-7
Kwasny A., Kwasny G., Die Eichenlaubträger 1940-1945 (CD), Deutsches Wehrkundearchiv, Lage-Waddenhausen, 2001
Fellgiebel W.P., Elite of the Third Reich, The recipients of the Knight's Cross of the Iron Cross 1939-1945: A Reference, Helion & Company Limited, Solihull, 2003, ISBN 1-874622-46-9