Красо України — Подолля..." Рядки з відомого вірша великої поетеси Лесі Українки — лаконічна і чітка поетична характеристика одного з найчудесніших куточків України
- Вінниччини. Край заповідних лісів і золотого роздолля полів, блакитного мережива річок і первозданної суворості гранітних скель, край щирих і добрих людей. Той, хто хоч раз побував на Вінниччині, назавжди запам'ятав її барвисті краєвиди.
Перлиною подільського краю є старовинне і неповторне місто Могилів-Подільський, що розташоване на мальовничих берегах Дністра.
Місто ніби лежить в глибокій чаші, оточеній високими горами з пишною зеленню. Поруч із сучасними спорудами, з молодими парками і скверами збереглось чимало пам'ятників старовинної архітектури, і це надає місту особливої принадності й колориту.
Могилів-Подільський нині — адміністративний центр однойменного району Вінницької області, площа якого складає 2163 га. Лежить місто в глибокій і вузькій долині Дністра при впадінні його лівих протоків — річок Дерло і Немія, пролягає вздовж берегової лінії на 14 км. Особливістю Могилева-Подільського є те, що місто прикордонне. Залізниця та важливі шосейні шляхи з системою мостів через Дністер (їх три) роблять місто важливим посередником в економічних зв’язках України з Молдовою, Румунією, Болгарією та іншими країнами. Використовуються і можливості річки Дністер, як водного шляху. Проживає у місті 32,5 тисяч чоловік різних національностей. Основну частину складає корінне населення — українці, окрім них: євреї, молдовани, росіяни, білоруси.
Практично все віруюче населення, має змогу відправляти культові обряди, до їх послуг римо-католицький костьол, 4 православні храми, молитовні будинки протестансько-сектантських церков.
Географічне положення, кліматичні умови та родючі землі краю завжди були сприятливі для проживання та діяльності людини. То ж не дивно, що заселення земель в низинах Дністра почалось ще в сиву давнину.
Як свідчать археологічні пам'ятки різних історичних епох і культур, перші поселенці в околицях Могилева з'явились в мустьєрську добу в період "неандертальців" (150-40 тисяч років до н.е.). Пізніше, в епоху верхнього палеоліту (40 тис. років до не.), край був густо заселений колективами "кроманьйонських людей".
Таким чином, з давніх часів територія нинішнього Могилів-Подільського району була зручним місцем для проживання первісних людей. Придністровські тераси з масними чорноземами, численні долини плато вздовж таких річок як Лядова, Немія, Мурафа та інші, у поєднанні із сприятливими природними факторами створювали всі умови для розвитку сільського господарства, промислів, ремесел. Заселеність краю помітно зросла в часи, коли в широкий вжиток увійшло залізо.
Такі пам'ятки як Григорівське городище, Мервинецькі кургани і Бернашівський могильник, дали важливий матеріал для розуміння тогочасних соціально-економічних процесів. Могилів-Подільський регіон був одним з тих, через який здійснювалися інтенсивні багатосторонні контакти населення лісостепового Буго-Придністров'я з районами Подунав'я, а також західними та східними сусідами. Це було горнило, "в якому переплавлялись і виходили у світ в нових проявах визначальні риси матеріальної культури».
Результати проведених археологічних досліджень показують, що рівень матеріальної і духовної культури східно - слов'янського населення Подністров'я кінця 5-8 ст., його соціально-економічний і політичний статус були, як на ті часи, досить високими. Економічні і культурні зв'язки подністровського населення були досить активними не тільки у східно - слов'янському середовищі, а й серед фракійського населення Дністро - Дунайського межиріччя і центральної Європи в цілому.
В часи Київської Русі по Дністру (грецька назва річки Тирас) селились слов'янські племена уличів і тиверців, — про це нам говорить найдавніший писемний документ "Повість минулих літ". Греки називали їх "Велика Скіфь". Близькість до грецьких колоній Північного Причорномор'я і постійні контакти з ними, сприяли тому, що жителі цих місць знали грецьку мову, а тому в похід " на Цареград 907 року київський князь Олег взяв із собою тиверців в якості перекладачів; у період розквіту Галицько-Волинського князівства землі, що лежали в низинній частині лівих протоків Дністра, іменувались Пониззям і входили до його складу.
В середині 13 ст. сюди вторглись орди Батия, 60-тисячне військо Куремси і Бурундая спустошило подністровські землі. Татаро-монгольська навала негативно відбилася на розвитку економіки нашого краю, а за територією саме тоді закріпилась назва Поділля.
Великий князь Литовський Ольгерд прийшов сюди зі своїм військом, і в 1362 році на річці Снивода розбив золотоординців. З тих пір територія увійшла до складу великого Литовського князівства.
Після Кревської Унії 1385 року, згідно якої, Польща об'єдналась з Литвою, на Поділля прийшли польські феодали. В1434 році утворилось Подільське воєводство, що знаходилось поряд з Брацлавським і межувало по річці Мурафі.
П'ять віків Могилів-на-Дністрі був одним з важливих центрів середнього Подністров'я. За цю епоху місто і Могилівщина зазнавали злети і падіння, опинялися у вихорі визвольних війн, народних рухів. Чудодійна природа цього краю, розташованого вздовж "річок життя" — Дністра та Мурафи, приваблювала різних за своїм соціальним станом та родом занять людей. З історичних документів відомо, що в першій половині 15 ст. на місці теперішнього Могилева, при гирлі річки Дерло, існувало село Іваниківці. Належало воно подільським землянам Сімі та Берлу Буцням, які отримали від великого князя литовського Вітовта і польського короля Владислава пожалування на общині землі Подністров’я.
У другій половині 16 ст. сюди приїхав волоський феодал Ієремія Могила, який на правах приватної власності придбав Іваниківці і заклав в 1595 році основу майбутнього міста. Але користолюбство та потяг до влади не дають Могилі спокою, і він вирішує заволодіти молдавськими землями. За допомогою він звернувся до брацлавського воєводи Стефана Потоцького. В 1600 році, зведений на молдавський трон, при особливій підтримці і силою військ польських воєвод Яна і Стефана Потоцьких, Ієремія Могила висловив свою прихильність до поляків тим, що видав чотирьох своїх дочок за багатих польських магнатів. І одну з них, Марію, за Стефана Потоцького, брацлавського старосту, а в якості посагу за неї подарував засноване ним містечко на березі Дністра. Потоцький побудував тут замок ї назвав місто на честь тестя — град Могилів. І саме тоді брацлавський граф Стефан Потоцький звернувся до польського короля Сигизмунда з проханням надати місту Магдебурзьке право. Такий привілей королівською милістю було ухвалено, а це дозволяло "місто звести і заселити людьми різних національностей, торг мати раз в неділю і двотижневі ярмарки на рік. Міщанами ставали всі люди, що по своїй волі до цього міста прийшли і добровільно поселились".
Будучи прикордонним замком польської держави на перетині торгівельних шляхів, Могилів стає важливим пунктом, через який йшли з Києва та Галичини до Молдови і Румунії всі купецькі каравани. З верхів'їв Дністра до побережжя Чорного моря сплавлявся ліс, проходили судна з хутром, шовками, зерном, фруктами та іншими товарами в Константинополь, на Балкани, у всі країни Причорномор'я. В1643 році на Могилівській переправі було відкрито митницю. Зацікавлені вигодою, цілими колоніями селились у Могилеві іноземні купці — греки, італійці, вірмени, турки, серби, босняки, трохи пізніше — євреї. Будувались купці дворами, ізольованими від вулиці. За національними ознаками населення кварталів називали і вулиці міста (Грецька, Вірменська).
Дерев'яні, у східному (азіатському) стилі, будинки відрізняли місто навіть із зовнішньої сторони від інших міст Поділля. У першій чверті 17 ст. Могилів став значним торгівельним і ремісничим центром та був найлюднішим містом Подільського краю, так як за кількістю мешканців він перевершив навіть Кам'янець. Невдовзі на ці землі посилюються напади татарських орд, які перебували у південних степах Криму. Розбійницькі напади степових кочівників завдали великої шкоди цій землі. Вони розоряли край під час проникнення на Волинь і Галичину в 1615 і в 1626 роках. Існувало три шляхи проникнення татарських орд на Поділля: Чорний, Кучманський і Волоський. Саме Волоським шляхом здійснювали грабіжницькі наскоки на південні землі Подільського краю татари, які входили до Білгородської Орди. Цим шляхом ординці досягнувши с. А т а к, бродом переходили річку і вступали у місто Могилів.
Могилівський замок служив прикриттям для польського війська, яке було наслане для підтримки повсталого проти султана молдавського господаря Граціана. На так званих Цецорських полях, що лежали напроти Могилева на Бесарабському березі Дністра, в 1620 році відбулася невдала для Польщі битва з турками. Польське військо було розбито, а гетьман Станіслав Жолкевський загинув у бою і був похований біля села Березівка. Багато шляхти було взято в неволю. Один тільки Шенберг, начальник артилерії, з 200 піхотинцями і кількома десятками кавалеристів і артилеристів встиг пробитись крізь ряди ворогів і врятуватись в Могилеві "під захистом укріпленого замку».
Влітку 1621 року 40 тисяч запорожців під проводом гетьмана Я.Бородавки біля Могилева переправилися через Дністер і майже три тижні стримували просування об'єднаної турецько-татарської армії Саліма III, рухаючись вгору правим берегом ріки. А далі битва розгорнулась з новою силою під Хотином, де козаки на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним разом з польськими військами розгромили ворога. Значний вплив на життя нашого краю мала визвольна війна проти Польщі в 1648—Іб54 р.р. Син одного з ремісників міста Максим Кривоніс став козацьким полковником. Після перемог під Жовтими Водами, Корсунем, Батогом Кривоніс розбив польські загони і увійшов до рідного міста. Як повідомляє літопис, поляків і євреїв вирізали, а ксьондзам забивали цвяхи в голови.
Через наше місто в 1650 році їхав спочатку на заручини, а потім на весілля у Молдову Богдан Хмельницький зі своїм сином Тимошем, що одружився з дочкою молдавського господаря Василя Лупу Руксандою у місті Ясси.
Друга половина 17 ст. стала для Могилева та всього середнього Подністров'я періодом чи не найважчих випробувань за їхню історію. Могилівчани брали активну участь у подіях Національної революції. В 1657 році в Могилеві відновлено Придністровський козацький полк на чолі з Остапом Гоголем. Після приходу до влади Петра Дорошенка Гоголь зразу ж перейшов на його бік.
У грудні 1666 року козаки з Придністров'я у складі Української армії вели бої проти коронного війська під Брацлавом і Браїловом. Восени 1667 року українські війська при підтримці татар здійснюють похід в Галичину. Ситуація на правобережжі загострилася, коли Петро Дорошенко прийняв протекторат Туреччини, а уманського полковника М. Ханенка запорожці проголосили гетьманом. У вересні 1670 року він уклав угоду з Річчю Посполитою. Польською армією у 1671 році командував один з найвидатніших воєначальників, коронний гетьман Ян Собеський, 1 жовтня вона вирушила з табору з-під Бару на Могилів. Частина жителів Могилева з козацьким гарнізоном відступила на молдавський бік Дністра, а міські власті вислали посольство, що передало про їхню готовність капітулювати. Ян Собеський оголосив амністію всім мешканням Могилева, а польському гарнізону було заборонено їх зачіпати. Влітку 1672 року велетенська турецька армія при підтримці загонів П.Дорошенка вторглась на Поділля та заволоділа його столицею — Кам'янець-Подільським. Згідно умов укладеного в жовтні цього ж року в місті Бучач миру між Туреччиною і Польщею, Подільське воєводство мало відійти до Туреччини. З Поділля була утворена особлива адміністративна одиниця Турецької імперії - ейялет або пашалик "Ейялет Каманїче". В січні 1673 року в Андріанополі видано берат (султанський нривілей), за яким Могилів та його околиці передавались у пожиттєве володіння Дорошенку. Комендантом Могилева в той час був Остап Гоголь, який зі своїм полком знаходився у таборі Дорошенка. Але того ж року він починає шукати контакти з польським військовим керівництвом. У квітні 1674 року Гоголь з Могилева до турецького гарнізону в Кам'янець відправляє близько 300 возів з продовольством, а в травні впускає до міста польське військо.
В 1б7б році, після капітуляції Петра Дорошенка перед Росією, Остапа Гоголя було проголошено гетьманом Війська Запорізького. Місто Могилів стало центром невеликої адміністративної одиниці — нахії, яка входила до Кам’янецького санджаку Подільського пашалику. На той час в ньому мешкало близько 760 осіб. До 1699 року Поділля перебувало під владою турків. 27 років у головних містах цих земель стояли турецькі гарнізони, а тому в пам'яті народній багато фортець і нині вважаються турецькими, як, наприклад, залишки фортеці в селі Озаринці Могилів-Подільського району
після визвольної війни майже все Поділля перебувало у стані розрухи, хоча Могилів зазнав менших руйнувань. З переходом міста знову під владу Польщі, на початку 1713 року сюди прибув адміністратор Могилівського ключа помість Потоцьких Павло Гоцювський. За ним стали повертатися греки і вірмени. Протягом 18 ст. Могилів продовжує зростати та розвиватися як осередок ремесла і торгівлі на Поділлі. Могилівські ремісники об'єднуються в цехи. Місто в етнічному відношенні знову стає багатонаціональним.
Для економічного розвитку пізньосередньовічного Могилева велике значення мали жалувані привілеї та грамоти місту. Серед них: грамота 1742 року Францішека Селезія Потоцького на заснування вірменської парафії, привілей власника міста 1743 року на запровадження вірменського війтівства, привілей короля на відкриття в Могилеві з 1780 року двотижневої ярмарки. Привілей на торги свідчить про те, що місто було основним посередником торгівлі на Поділлі між Туреччиною і Валахією, мало право складу на вино. З успішним розвитком торгівлі та ремесел, що давали достатні матеріальні блага, формується і духовна культура міського населення. Саме в цей час у Могилеві будуються культові храми різних релігійних конфесій, що прикрашають своєю архітектурою місто і сьогодні, хоч деякі з них не збереглися.
В 1743 році на кошти Ф.С.Потоцького було збудовано дерев'яний римо-католицький костьол на честь Святого Георгія стараннями ксьондза пробоща парафії Симона Христофовича. Проіснував храм півстоліття — до 1792 року. Але поряд з ним, в 1772 році, було закладено новий кам'яний вірмено-католицький костьол під назвою "Відвідини Пресвятої Діви Марії". На побудову було затрачено 129565 злотих, зібраних тим же Ксьондзом Симоном Христофовичем, більшу частину яких, пожертвував знову ж Потоцький. Повністю будівництво костьолу було завершено в 1791 році. В цьому храмі знаходився чудотворний образ Богородиці, а чудову архітектуру приміщення прикрашав родовий герб Потоцьких. Могилів був поділений ще на три православні приходи: Свято-Миколаївський, Георгіївський і Покровський. Кам'яний Собор на честь Святого Миколая – чудотворця був побудований в 1754 році стараннями прихожан - болгар, сербів, молдован. Побудований він у візантійському стилі, окремо від церкви стояла кам'яна чотирикутна дзвіниця в два поверхи. В соборі знаходився храмовий образ Святого Миколая, що почитався як чудотворний і була срібна дароносиця, пожертвувана імператором Олександром ІІІ в пам'ять покійного царевича Миколи Олександровича. В 1897 році в приході була відкрита церковно-приходська школа.
В 1757 році грецька колонія з дозволу Потоцького спочатку збудувала дерев'яну церкву у вигляді будинку, яку йменували монастирем. А в 1808 році на її місці був закладений кам'яний храм на честь Св. Георгія-Переможця, який будувався за проектом архітектора Фрейвольда і закінчений в 1819 році. В 1888 році клопотами і на кошти могилівського купця Леонтія Ареціанова було відкрито церковно-приходську школу, на користь якої він заповідав 6666 рублів.
В 1771 році в передмісті "Дерло"' було побудовано кам'яний однокупольний храм на честь Покрови Пресвятої Богородиці. У Покровському приході, до якого відносилось невеличке село Острови, з 1868 року було відкрито міське двокласне училище.
В передмісті Немія у 1775 році збудовано дерев'яну хрестоподібну в плані церкву Святої Параскеви, справжньою основою якої був хрест, як джерело символ спасіння. Всі ці культові храми були чудовою прикрасою тогочасного міста.
Наприкінці 18 століття на Поділлі існувала єдина друкарня з кириличним шрифтом — Могилів-Подільська друкарня протоієрея Михайла Стрільбицького. В1795 році Стрільбицький отримав дозвіл від Катерини II на переведення своєї друкарні з Дубосар до Могилева.
Всі необхідні для друкарні матеріали — шрифт, гравюри були взяті з друкарні Київо - Печерської Лаври. Відомо 4 видання цієї друкарні. Вони мають світський та релігійний зміст, надруковані церковно - слов'янською та молдавською мовами. Пізніше, з 1798 по 1821 роки, у Могилеві існувала ще одна друкарня — єврейська.
В кінці 18 на початку 19 ст. місто Могилів було одним з найкращих повітових міст Поділля, як за зовнішнім виглядом, так і за розвитком економіки. Місто славилось своїми садами, виноградниками, забрукованими вулицями, виробами місцевих ремісників, а також купецькими родинами. Такими родинами були купецькі фірми братів Рафаловичів та Ашкіназі. Греки та вірмени виготовляли чудові шкіряні та сап'янові вироби. Але місто почали спіткати різні біди та нещастя. В 1770 році тут було виявлено чуму, завезену разом з хутром зі Сходу. Чума повторилась в 1785 і в 1812 роках. В 1784, 1812 та 1860 роках Могилів сильно постраждав від великої повені на Дністрі, але найбільше в 1808 році від пожежі, що знищила замок і 146 кращих будинків. Всі ці нещастя привели Могилів до часткового занепаду. Греки і вірмени почали залишати місто, продаючи свої склади та торгові лавки євреям, які поступово прибрали до своїх рук всю місцеву торгівлю. Після другого розподілу Речі Посполитої, в 1793 році, до Російської імперії відійшли Подільське та Брацлавське воєводства. Пізніше реорганізовані в Подільську губернію з адміністративним центром Кам'янець - Подільський. Старі магнатські резиденції переходять до рук російських поміщиків, помістя дробляться і перепродаються. Католицизм різко обмежується, католицькі монастирі перетворюються в монастирі православні.
В 1795 роді Могилів став повітовим містом Подільської губернії, а в 1796 році місту був дарований герб — на срібному полі виноградна лоза.
В 1811 році Могилів, що складав до цього часу приватну власність Потоцьких, був викуплений російським урядом у Вікентія Потоцького за 587220 рублів сріблом. В 19 ст. торгівля в місті продовжувала процвітати. Особливо важливу роль у розвитку різних ВИДІВ торгівлі відігравала річка Дністер. Про розмах річкових перевезень свідчать такі факти. В 1861 році по Дністру проплило 1185 суден із зерновим хлібом і 618-лісових плотів, а вартість перевезеної продукції склала 1084488 карбованців. Окрім водного транспорту, з 19 ст. потреби місцевих торговців почав обслуговувати залізничний транспорт. У 1892 році закінчилось будівництво залізниці Жмеринка - Могилів. Найбільш жвавими були зв'язки місцевих купців з Одесою, містами Молдови та землями, що входили до складу Австрійської імперії. В 1895 році у Могилеві налічувалось 56 промислових підприємств: 3 миловарних заводи, 4 свічко -сальних, 5 шкіряних, пивоварний, маслобійня, 3 водяних млини, 9 цегельно – черепичних, 17 гончарних, 3 заводи мінеральних вод, а також 2 друкарні, 2 фотографії, 372 крамниці, 6 магазинів, 43 трактири, 13 заїжджих дворів, 19 винних складів і погребів. До числа промислових підприємств в 1897 додався невеликий чавунно - ливарний завод, збудований в передмісті Немія міщанином німецького походження Германом Келдером. В 1895 році в міську казну надійшло 3094, 8 карбованців від продажу документів на право заняття торгівлею та промислами, 2074 крб. від прибутків трактирних закладів, заїжджих дворів та продовольчих лавок.
Важливою сферою діяльності населення міста було сільське господарство, яким займалось 400 сімей городян. У володінні міста знаходилось майже 90% десятин орних земель (57% всієї міської землі) та ще 267 десятин під вигонами.
В Могилеві було дві лікарні на 47 ліжок — християнська і єврейська, жіночий приватний пансіон, який нараховував 7 класів.
За даними Всеросійського перепису населення в 1897 році в Могилеві проживало 22 315 осіб.
Початок нового 20 століття, відомий загостренням класових протиріч, наближав Росію, а з нею і Україну до першої революції. Сприяли цьому соціальний рух селянства, діяльність політичних партій та союзів і розвиток національного руху. В 1904 році на чавунно-ливарному заводі з'являється перший марксистський осередок, активним діячем якого був В. Войтович. Навесні — влітку 1905 року повсюди відбулись селянські виступи, в тому числі і в Могилів-Подільському повіті. Великої популярності серед селян набули організації безпартійно¬го Всеросійського селянського союзу. В 1906 році в Могилеві-Подільському діяв відділ ВСС. Характерною рисою громадсько-політичного життя на Могилівщині у роки революції була активізація діяльності політичних партій та союзів. У місті існували організації РСДРП, партії соціалістів - революціонерів і Бунду. В період піднесення українського національного руху, у 1906 році у Могилеві став виходити українською мовою тижневик "Світова зірниця". Газета особли¬ву увагу приділяла пропаганді кооперації. Згодом у місті утвори¬лася філія товариства "Просвіта".
Напередодні першої світової війни Могилів-на Дністрі був одним з найбільших серед 8 міст Поділля. У 1911 році Тут проживало 33043 особи, а у 1913 — 34529 жителів. Населення належало до різних соціальних станів. Найбільш чисельними були міщани (29300), селяни (1030), дворяни (8бО), відставні військові чини і члени їх сімей (823), купці (469). У місті нараховувалось 3840 будинків, більшість з яких були дерев'яними, критими, в основному, залізом, деревом і соломою. Благоустрій міста складали замощені вулиці площею 8 десятин, 15 вулиць, 4-майдани і громадський сад. В 1914 році місто мало значний промисловий потенціал, що нараховував 66 підприємств з 469 робітниками, які виробляли продукцію, на суму 312837 крб. Значний прибуток приносила пивоварня — 56866 крб. У місті функціонували комерційне семикласне училище, де навчався 301 учень, чоловіча і жіноча гімназії (відповідно 99 і 318 учнів), двокласне парафіяльне училище, 4 церковно - приходські школи (210 учнів). За громадський порядок у місті відповідали повітовий справник, його помічник, 2 поліцейських наглядачі, 55 городових. Для придушення можливих стихійних безпорядків і відсічі ворогу у місті було розквартировано 73-й-піхотний кримський полк.
Під час Жовтневої Соціалістичної революції 19І7 року головну роль у місті відігравали більшовики 8-ї армії Румунського фронту. Вони зібралися на свою Конференцію і підтримали уряд Леніна, що виник у Петрограді, арештували комісарів Тимчасового уряду, утворили ревком на чолі з Т.Л. Хохловим.
В листопаді 1918 року в місто входять війська Української Народної Республіки. Населення, зазнавши терору більшовицької влади, охоче вступало до лав армії УНР. З серпня по листопад 1919 року Могилів відігравав провідну роль в налагодженні товарообміну між УНР та Румунією, кордон між якими проходив по Дністру. 19 жовтня 1919 року місто відвідав Головний Отаман УНР Симон Петлюра, де зустрівся з представниками румунської влади та уповноваженими Міжнародної асоціації Червоного Хреста. Потім місто брали штурмом денікінці, червоні козаки В.Примакова. За період з 1917 по 1920 рік влада в місті мінялася кілька разів. Все це розорило місто над Дністром. Після громадянської війни в руїнах лежали заводи, з 30-тисяч жителів залишилось
тільки 14.
В 1921 році влада в місті належала повітовому комісару КН(б)У. Почались голодні 1921-22 роки. В 1923 році була проведена адміністративна реформа і наше місто отримало офіційну назву — Могилів-Подільський. В місті на той час налічувалось 2 школи, 7 лікнепів, вечірні курси (443 учні). В кінці 1929 року, під час суцільної колективізації, у Могилівському окрузі над селянами чинилось дике насилля. Весною 1930 року в селах починається масовий вихід селян з колгоспів. В 1932-1933-х роках внаслідок глибокої кризи на селі, репресій, в місті почався масовий голод.
Головна мета, яку переслідували організатори голодомору, — зламати опір селянства, загнати його в колгоспи — була досягнута. Жахливими були репресії 1957 року, але ще більшої біди могилівчанам принесла Велика Вітчизняна війна.
Радянська держава укріпила свої західні кордони ще задовго до війни. У 20-х роках зусиллям групи військових інженерів Червоної Армії Г.Невського, Є.Александрова, Д.Карбишева, Д.Іванова, А.Свєчіна, М.Коханова було здійснено теоретичні розробки фортифікації Радянського кордону. Так як Могилів-Подільський був прикордонним містом, тут протягом 1930-1933 років будується Могилів - Подільський або Могилів - Ямпільський укріплений район, що являв собою оборонну лінію І20 кілометрів по фронту та до 5 км в глибину, що практично відтворювала конфігурацію русла річки Дністер. Всього на цій дільниці було споруджено 300 довгострокових оборонних споруд, в основному, дерево-земляного характеру. На їх будівництво було витрачено понад 100 млн. крб. в цінах того часу. Штаб укріпрайону знаходився в нашому місті. Особливо сильними у цій смузі оборони були дві укріплені групи Серебрія і Бронниця, які мали розгалужені системи підземних комунікацій, знаходились на пануючих висотах по обидва боки від Могилева. Так, в Серебрії загальна довжина підземних ходів сполучення сягала 1 км.
У 1940 році кордони Радянського Союзу змінились, просунувшись на захід, а укріпрайони на старому кордоні, в тому числі і Могилів-Подільський, були роззброєні.
З початком Великої Вітчизняної війни у місті та селах району почалась мобілізація до лав Червоної Армії. На другий день війни ворожа авіація бомбардувала Могилів-Подільський. 4 липня 1941. року війська 18 Армії відійшли за Дністер. Вже 7 липня розпочались затяжні бої за місто. Головного удару в напрямі Могилева - Подільського завдали 3 румунська і 11 німецька армії, якою командував .генерал-полковник фон Шоберт. Але німецько-румунські війська, зустріли запеклий опір військ Південного фронту. Німецькому десанту вдалось прорвати оборону наших військ за 10 км. від міста біля села Бронниця і вступили в приміський ліс Липники. Мужньо відбивали атаки ворога бійці 130-і стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора В.О. Візжиліна. На допомогу їм було кинуто мотострілецький полк 47-ї танкової дивізії. У цьому жорстокому бою було поранено чимало наших бійців. Внаслідок героїчних дій наших воїнів були оточені німецько – румунські частини та розгромлено підрозділ полку "Брандербург". Війська прикордонних округів не змогли стримати сильного раптового удару гітлерівської воєнної машини і були змушені відступити в глиб країни. .
19 липня 1941 року війська залишили Могилів-Подільський. Лише гарнізон ДОТу № 112 під командуванням лейтенанта А.Д.Обритька на околиці міста ще протягом тижня у повному оточенні відбиває атаки ворога, не бажаючи здатися в полон, весь загинув. Під час окупації Вінницька область була розділена між Німеччиною і Румунією. Південно-західні райони по лінії Могилів-Подільський - Жмеринка — Бершадь були передані Румунії та увійшли до складу так званої "Трансністрії" з центром в Одесі.. Восени 1941 року окупанти у Могилеві почали масове знищення євреїв. На території міста було організовано Гетто. Сюди-зганяли єврейське населення з Румунії та Буковини, яке розстрілювали в селах Ярузі, Сказинцях, Яришеві. На місцях їх загибелі нині встановлено пам’ятники і меморіальні дошки.
Національним героєм Італії став могилівчанин – Микола Буянов.
Всім їм, відомим і невідомим героям тієї та інших воєн 20 століття, в день 50-річчя Великої Перемоги міська влада відкрила на Соборній площі Меморіал слави.
Історія Подільського краю тісно пов'язана з життям та діяльністю видатних людей. Навічно в життя та долі багатьох діячів науки, культури, літератури та мистецтва увійшла подільська земля.
У своєму маєтку Серебринці жив Іван Гаврилович Бережніков — військовий інженер, генерал-майор, учасник Кримської війни, оборони Севастополя 1855 року. Похований в нашому місті на церковному подвір’ї біля Георгіївського храму.
У садибі в Бронниці проживав Петро Християнович Вітгенштейн, командуючий 2-ю російською армією, учасник Вітчизняної війни 1812 року. Пізніше тут проживав його потомок князь Микола Саїн’Вітгенштейн, до якого за запрошенням його дружини Кароліни в 1847 році приїздив угорський композитор Ференц Ліст. На фільварку Кукавка графа Іраклія Моркова працював видатний художник Василь Тропінін. За його проектом була збудована сільська церква Св. Димитрія, внутрішній інтер'єр і вівтар якої були розписані пензлем відомого художника. .
З 1868 року у передмісті Карпівка проживав класик української літератури, письменник Михайло Старицький. До нього приїздили видатний українській композитор Микола Лисенко, драматурги Михайло Кропивницький та Микола Садовський.
В Могилеві - ІІодільському з 1919 по 1924 роки проживала родина Косачів, яка дала Україні видатних письменників Олену Пчілку, Грицька Григоренка, Лесю Українку, Климента Квітку.
На могилівській землі народились люди, що прославили українську науку: етнограф Андрій Димінський, вчений хімік Леонід Мосендз, академіки - літературознавці Микола Гудзій та Василь Шубравський, письменник, перекладач Іван Глинський, академік - фізик Євген Завойський, біолог-ентомолог Йосип Халіфман, доктор медичних наук Олександр Грандо.
«Багаті магнати Потоцькі»
Доброго дня! Не факт, що тоді Потоцькі були такими впливовими й заможними, щоб назвати їх магнатами. Зокрема, Стефан Потоцький значною мірою розбагатів, одружившись на Марії Могилянці - як-не-як донька господаря Молдавії.
Strategi Solo vs Squad di Free Fire: Cara Menang Mudah!
