Медовичка червона

? Медовичка червона
Червона медовичка (самець) Червона медовичка (самиця)
Охоронний статус
Найменший ризик  (МСОП 3.1)[1]
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Птахи (Aves) Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes) Родина: Медолюбові (Meliphagidae) Рід: Медовичка (Myzomela) Вид: Медовичка червона
Біноміальна назва
Myzomela sanguinolenta (Latham, 1801)
Ареал виду
Синоніми
Certhia sanguinolenta Latham, 1801
Посилання
Вікісховище: Myzomela sanguinolenta Віківиди: Myzomela sanguinolenta ITIS: 561458 МСОП: 22703858 NCBI: 266325

Медови́чка червона^[2] (Myzomela sanguinolenta) — вид горобцеподібних птахів родини медолюбових (Meliphagidae)^[3]. Ендемік Австралії^[4][5][6][7]. Новокаледонська медовичка раніше вважалася підвидом червоної медовички.

Таксономія

Червона медовичка

Червона медовичка була зображена на трьох малюнках, відомих як малюнки Вотлінга. Вони були намальовані в період з 1788 по 1794 роки, в перші роки колонізації Сіднея. За цими малюнками англійський натураліст Джон Летем в 1801 році описав три види птахів: Certhia sanguinolenta, Certhia dibapha і Certhia erythropygia^[8][9][10] В 1843 році англійський орнітолог Джон Гульд прийшов до висновку, що три види, описані Джоном Летемом, насправді були одним видом^[11]. Гульд встановив Myzomela sanguinolenta як основну назву, таким чином дві інші назви стали її синонімами^[12][13].

Опис

Червона медовичка є найменшим представником родини медолюбових, що мешкає в Австралії^[14]. Її довжина становить 9-11 см, розмах крил 18 см, вага 8 г. Виду притаманний статневий диморфізм. У самців голова, груди і спина яскраво-червоні, крила і хвіст чорні, нижня частина тіла і кінчики крил білуваті. Від дзьоба до очей ідуть чорні смуги, навколо очей чорні кільця. Самиці мають світло-коричневе забарвлення, нижня частина тіла у них білувата.

Поширення і екологія

Червоні медовички поширені на сході Австралії, від Куктауна на крайній півночі Квінсленда до Національного парка Мітчелл-Рівер в регіоні Ґіпсленд, штат Вікторія. На півночі свого ареалу червоні медовички є більш поширеними і ведуть осілий спосіб життя, на півдні вони є рідкісними і кочують^[15][16][17].

Червоні медовички живуть в евкаліптових лісах і рідколіссях з невеликим підліском. Зустрічаються поодинці, парами або невеликими зграйками.

Поведінка

Червоні медовички живляться нектаром і комахами. Вони є територіальними, агресивно захищають свою територію від інших птахів. Сезон розмноження триває з липня по січень^[18]. За сезон може вилупитися один або два виводки. В кладці 2-3 білих яйця, поцяткованих червонуватими плямками. Вони мають розмір 16×12 мм^[19]. Інкубаційний період триває 12 днів. насиджує лише самиця. Пташенята покидають гніздо на 11-12 день. За ними доглядають і самиці, і самці.

Примітки

1. BirdLife International (2016). Myzomela sanguinolenta. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 20 грудня 2021.
2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
3. Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2021). Honeyeaters. IOC World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 7 жовтня 2021. Процитовано 19 грудня 2021.
4. Higgins, P.J.; Christidis, L.; Ford, H. (2020). del Hoyo, J.; Elliott, A.; Sargatal, J.; Christie, D.A.; de Juana, E. (ред.). Scarlet Myzomela (Myzomela sanguinolenta), version 1.0. Birds of the World. Ithaca, NY, USA: Cornell Lab of Ornithology. doi:10.2173/bow.scamyz1.01. Процитовано 4 April 2021.
5. Gray, Jeannie; Fraser, Ian (2013). Australian Bird Names: A Complete Guide. Collingwood, Victoria: Csiro Publishing. с. 209. ISBN 978-0-643-10471-6. Архів оригіналу за 3 квітня 2021. Процитовано 16 вересня 2020.
6. Gould, John (1865). Handbook to The Birds of Australia. Т. 1. self. с. 555. Архів оригіналу за 22 серпня 2017. Процитовано 20 грудня 2021.
7. Forbes, William Alexander (1879). A synopsis of the Meliphaginae, Genus Myzomela, with descriptions of two new species. Proceedings of the Zoological Society of London: 256–78 [259]. Архів оригіналу за 1 серпня 2017. Процитовано 20 грудня 2021.
8. Natural History Museum. "Sanguineous Creeper" - Image 258 of 484. First Fleet artwork collection. South Kensington, United Kingdom: The Trustees of the Natural History Museum. Архів оригіналу за 20 грудня 2021. Процитовано 8 August 2017.
9. Schodde, Richard (1992). Towards stablizing the nomenclature of Australian birds: neotypification of Myzomela sanguinolenta (Latham, 1801) Microeca fascinans (Latham, 1801) and Microeca leucophaea (Latham, 1801). Bulletin of the British Ornithologists' Club. 112: 185–90 [187]. Архів оригіналу за 8 серпня 2017. Процитовано 20 грудня 2021.
10. Latham, John (1801). Supplementum indicis ornithologici sive systematis ornithologiae. London: Leigh & Sotheby. с. xxxvii. Архів оригіналу за 3 серпня 2017. Процитовано 20 грудня 2021.
11. Gould, John (1843). The Birds of Australia. Т. 4. London, United Kingdom: self. Plate 63. Архів оригіналу за 21 серпня 2017. Процитовано 20 грудня 2021.
12. Australian Biological Resources Study (30 серпня 2011). Subspecies Myzomela (Myzomela) sanguinolenta sanguinolenta (Latham, 1801). Australian Faunal Directory. Canberra, Australian Capital Territory: Department of the Environment, Water, Heritage and the Arts, Australian Government. Архів оригіналу за 3 квітня 2021. Процитовано 2 березня 2017.
13. McAllan, Ian A. W. (1990). The cochineal creeper and the fascinating grosbeak: a re-examination of some names of John Latham. Bulletin of the British Ornithologists' Club. 110: 153—59. Архів оригіналу за 8 серпня 2017. Процитовано 20 грудня 2021.
14. Slater, Peter (1974). A Field Guide to Australian Birds: Passerines. Adelaide, South Australia: Rigby. с. 216. ISBN 978-0-85179-813-4.
15. Griffioen, Peter A; Clarke, Michael F. (2002). Large-scale bird-movement patterns evident in eastern Australian atlas data. Emu. 102 (1): 99—125. doi:10.1071/MU01024.
16. Wood, K.A. (2008). Patterns of Abundance and Movement of the Scarlet Honeyeater and Yellow-faced Honeyeater at Mangerton, a Suburb of Wollongong, New South Wales. Australian Field Ornithology. 25 (2): 87—95. ISSN 1448-0107.
17. Australian Bird & Bat Banding Scheme (ABBBS) (2017). ABBBS Database Search: Myzomela erythrocephala (Red-headed Honeyeater). Bird and bat banding database. Australian Government Department of the Environment, Water, Heritage and the Arts. Архів оригіналу за 15 березня 2020. Процитовано 25 лютого 2017.
18. Cooney, Stuart; Watson, David; Young, John (2006). Mistletoe nesting in Australian birds: a review. Emu. 106 (1): 1—12. doi:10.1071/MU04018.
19. Beruldsen, Gordon (2003). Australian Birds: Their Nests and Eggs. Kenmore Hills, Queensland: self. с. 329. ISBN 978-0-646-42798-0.

Джерела

• Higgins, Peter J.; Peter, Jeffrey M.; Steele, W. K., ред. (2001). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds. Volume 5: Tyrant-flycatchers to Chats. Melbourne, Victoria: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-553258-6.