У дорослому футболі дебютував 1956 року виступами за команду «Расінг» (Монтевідео) в Прімера Дивізіоні, в якій провів п'ять сезонів. Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Насьйональ», до складу якого приєднався 1961 року. Відіграв за команду з Монтевідео наступні три сезони своєї ігрової кар'єри. Завдяки прихильності тренера Зезе Морейри, Бергара провів найкращий період в кар'єрі починаючи з 1963 року. У 1964 році «Насьйональ» взяв участь у фіналі Кубку американських чемпіонів, в якому уругвайський клуб поступивський аргентинський «Індепендьєнте». Маріо зіграв у першому фінальному матчі у стартовому складі. З 1965 по 1966 рік знову виступав за «Расінг» (Монтевідео). У 1967 році перебрався в «Монтевідео Вондерерс». На той час відновив навчання в університеті. Після завершення кар'єри працював у Національному комітеті фінансів за часів президента Данте Іокко. У 1968 році повернувся до «Расінга»[1], де наступного року завершив кар'єру гравця.
Виступи за збірну
У футболці національної збірної Уругваю дебютував 6 грудня 1959 року в поєдинку проти Еквадору. У складі збірної учасник Чемпіонату Південної Америки 1959 року в Еквадорі, здобувши того року титул континентального чемпіона (зіграв у чотирьох матчах, відзначився 4-ма голами та став найкращим бомбардиром турніру)[2], а також чемпіонату світу 1962 року у Чилі. На мундіалі зіграв в одному поєдинку (програному, 1:3) групового етапу проти Югославії. Востаннє футболку збірної одягав 4 грудня 1965 року в поєдинку проти Радянського Союзу. Загалом протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 7 років, провів у її формі 15 матчів, забивши 6 голів[3].