Мамонтове дерево велетенське

Мамонтове дерево велетенське
Дерево «Велетень грізлі» в гаю Маріпоза, Національний парк Йосеміті
Охоронний статус
Під загрозою зникнення  (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Царство:	Рослини (Plantae)
Клада:	Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада:	Голонасінні (Gymnosperms)
Відділ:	Хвойні (Pinophyta)
Клас:	Хвойні (Pinopsida)
Порядок:	Соснові (Pinales)
Родина:	Кипарисові (Cupressaceae)
Підродина:	Sequoioideae
Рід:	Мамонтове дерево (Sequoiadendron)
Вид:	Мамонтове дерево велетенське (S. giganteum)
Біноміальна назва
Sequoiadendron giganteum (Lindl.) J.Buchholz, 1939
червоним – Sequoiadendron giganteum, зеленим – Sequoia sempervirens

Мамонтове дерево велетенське^[1], або секвоядендрон велетенський (Sequoiadendron giganteum) — єдиний сучасний вид роду мамонтове дерево (Sequoiadendron), також відомий як «гігантська секвоя» та «велінгтонія». Є одним із найдовговічніших і найбільших дерев на Землі. Це однодомна вічнозелена рослина. Дорослі дерева досягають висоти до 100 метрів з діаметром стовбура 10-12 м. Найстаріше сучасне мамонтове дерево велетенське має вік 3200 років, встановлений за річними кільцями.

Опис

Кора червоно-бурого забарвлення, з глибокими тріщинами, дуже товста — 60-70 см. Кора дерева дуже погано загоряється, що захищає рослину під час пожеж. Обвуглюючись, кора запобігає пошкодженню деревини. Крона правильна, пірамідальної форми. Хвоя дрібна. Має дуже багато декоративних форм: плакучу, карликову, блакитну, золотисту. Завдяки цьому вид широко використовують для монументальних контрастних композицій у лісопарковому будівництві. Крім того, має дуже цінну деревину. Вона легка і міцна, не гниє, добре піддається обробці.^[2]

Популяції мамонтового дерева були значно поширені в Північній Америці. Сьогодні його вважають реліктовим видом, що потребує охорони. Спосіб мікроклонального розмноження рослини^[3][4][5] є досить дорогим і наукомістким. Рослину дуже важко розмножити насіннєвим або вегетативним способами. Для насіннєвого розмноження необхідні специфічні умови^[6], а живці важко вкорінюються.

Розмноження мамонтового дерева велетенського проблематично проходить у власному середовищі існування через те, що насіння успішно проростає при максимальній інсоляції та в багатих мінералами ґрунтах, вільних від конкуруючої рослинності. Навіть якщо насіння проросте у вологому хвойному перегної навесні, ці проростки гинуть у міру висихання лісової підстилки влітку.^[7]

Назву вид дістав через велетенські розміри і зовнішню схожість своїх величезних повислих гілок з бивнями мамонта. Цей вид був значно поширений у північній півкулі наприкінці крейдового періоду і в третинному періоді, зараз збереглося лише близько 30 гаїв, розташованих на західному схилі Сьєрра-Невади в Каліфорнії на висоті 1500—2000 м над рівнем моря.

Листя мамонтового дерева велетенського

Наукову назву мамонтового дерева велетенського, описаного в 1853 році, змінювали кілька разів через бажання присвоїти дереву ім'я одного з великих людей того часу. Найбільші мамонтові дерева мають власні імена: «Батько лісів», «Генерал Шерман», «Генерал Грант» та інші. Латинську назву дерево дістало на честь творця алфавіту Черокі — індіанця на ім'я Секвоя.

Шишки мамонтового дерева велетенського. Див. також: Порівняння шишок мамонтового дерева велетенського та сосни Ламберта, Сосна Ламберта

Мамонтове дерево як декоративну рослину розводять у багатьох країнах світу: південно-західній частині Європи, куди воно було завезене ще в середині XIX століття, а також у Південному Криму, Середній Азії, на Чорноморському узбережжі Кавказу, в Закарпатті.

Мамонтове дерево велетенське викарбуване на монеті номіналом 25 центів Каліфорнії.

Поширення

Державне шосе проходить між велетенськими секвоями в національному парку «Секвоя»

Велетенські секвої Західної Сьєрри-Невади, Каліфорнія. Трапляються в розрізнених гайових осередках, число яких налічує 68 гаїв, на площі лише 144 кв. км. Зазвичай у вигляді чистих деревостанів не трапляються. Площа гаїв варіюється від 12,4 кв. км 20 000 стиглими деревами до маленьких осередків з 6-ма рослинами.

Велетенська секвоя зазвичай зростає у вологому кліматі за умов сухого літа та сніжних зим. Більшість гаїв сформувалися на гранітно-залишкових та алювіальних ґрунтах. Висота над рівнем моря становить 1400-2000 м на півночі та 1700-2150 м на півдні. Експозиція схилів переважно південна у північних горах та північних схилах південних гір.

Висока репродуктивність не пов'язана зі збереженням поточної чисельності популяцій. Деякі гаї, наприклад, містять достатньо приросту для збереження щільності стиглих деревостанів у майбутньому. Однак з часів відкриття Америки ця щільність поступово зменшується.

Історичні терени

У наш час головний ареал обмежений осередками в Каліфорнії, однак у доісторичні часи вид був поширений у Північній Америці та Євразії у складі хвойних лісів до моменту настання крайньої льодовикової ери. Старіші скам'янілі зразки, надійно ідентифіковані як гігантські секвої, були знайдені в відкладеннях крейдяної ери з багатьох місць у Північній Америці та Європі та навіть у Новій Зеландії^[8] та Австралії.^[9]

Екологія

Гігантські секвої багато в чому пристосовані до лісових пожеж. Їхня кора надзвичайно вогнестійка, і їхні шишки, як правило, відкриваються одразу після пожежі^[10]. Гігантські секвої є піонерським видом^[11] і відчувають труднощі з розмноженням у своєму початковому середовищі існування (і дуже рідко розмножуються під час культивування) через те, що насіння здатне успішно рости лише на сонці та в багатих мінералами ґрунтах, вільних від конкуренції. Тому їм потрібні періодичні лісові пожежі, щоб очистити конкуруючу рослинність і гумус ґрунту, перш ніж відбудеться успішне відновлення. Вивірки, бурундуки, зяблики та горобці споживають щойно пророслі саджанці, перешкоджаючи їхньому росту^[12].

Вогонь також приносить гаряче повітря високо в купол через конвекцію, яка, своєю чергою, висихає та відкриває шишки. Природні пожежі також можуть бути важливими для стримування мурах-теслярів^[13]. Крім вогню, деякі зоологічні чинники також сприяють вивільненню насіння гігантської секвої. Найважливішим з них є довгоносик (Phymatodes nitidus), який відкладає яйця на шишки, в які потім личинки свердлять дірки. Пошкоджені влітку жуками шишки повільно розкриваються протягом наступних кількох місяців. Іншим агентом є вивірка Дуґласа (Tamiasciurus douglasi), яка гризе м'ясисті зелені лусочки молодших шишок. Вивірки активні цілий рік, і частина насіння випадає та поширюється під час поїдання шишок.

Мамонтове дерево велетенське в Україні

• м. Ужгород, ботанічний сад Ужгородського національного університету, вік дерева близько 100 років^[14].
• Дендропарк в с. Березинка, Мукачівського району, Закарпатської області на території парку росте два дерева секвоядендрону.
• Дендропарк в с. Кам'яни́ця, Ужгородського району, Закарпатської області^[15].
• м. Львів, на території Ботанічного саду ЛНУ: 49°50′01.1″N 24°01′51.6″E [Архівовано 25 серпня 2011 у WebCite], див. на Youtube [Архівовано 4 квітня 2016 у Wayback Machine.].
• м. Миколаїв, біля ДОЦ Дельфін^[16]. Висаджено 07.06.2014.
• м. Миколаїв, на території зоопарку.
• смт. Нікіта, АР Крим, Нікітський ботанічний сад. Висаджено 1885 р.
• м. Одеса, на території військового госпіталю [Архівовано 4 квітня 2016 у Wayback Machine.].
• м. Ялта, Масандрівський парк: 44°30′18″N 34°11′15″E [Архівовано 25 серпня 2011 у WebCite] (засохле).
• м. Київ, на території наукової частини ботанічного саду ім. О. Фоміна^[17].

Примітки

1. Sequoiadendron giganteum // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
2. Калініченко О. А. Декоративна дендрологія. К.: Вища шк., 2003. 199 с.
3. Huang L., Lius S., Huang B. et al. Rejuvenation of sequoia sempervirens by repeated grafting of shoot tips onto juvenile rootstocks in vitro // Plant Physiol. 1992. Vol. 98. N 1. P. 166—173.
4. Monteuuis O. In vitro meristem culture of juvenile and mature Sequoiadendron giganteum // Tree Physiol. 1987. Vol. 3. N 3. Р. 265—272.
5. Monteuuis O., Gendraud M. Nucleotide and nucleic acid status in shoot tips from juvenile and mature clones of Sequoiadendron giganteum during rest and growth phases // Tree Physiol. 1987. Sep. Vol. 3. N. 3. P. 257—263.
6. Fenn M. E, Dunn P. H, Durall D. M. Effects of ozone and sulfur dioxide on phyllosphere fungi from three tree species // Appl. Environ. Microbiol. 1989. Vol. 55. N 2. Р. 412—418
7. Peattie, Donald Culross (1953). A Natural History of Western Trees. New York: Bonanza Books. p. 11.
8. James E Eckenwalder. Conifers of the World, The Complete Reference. p. 586. Timber Press 2009. ISBN 978-0881929744
9. Bryan G Bowes. Trees and Forests, a colour guide. pp. 48–49. Manson Publishing 2010. ISBN 978-1840760859
10. Quammen, David (1 грудня 2012). Forest Giant. nationalgeographic.com (англ.). Архів оригіналу за 03.10.2021. Процитовано 14 січня 2022.
11. Giant Sequoias and Fire. Sequoia & Kings Canyon National Parks. National Park Service. Процитовано 26 серпня 2021.
12. Peattie, Donald Culross (1953). A Natural History of Western Trees. New York: Bonanza Books. с. 11.
13. Stephens, Scott; Finney, Mark (2002). Prescribed fire mortality of Sierra Nevada mixed conifer tree species: effects of crown damage and forest floor combustion. Forest Ecology and Management. 162 (3): 261—271. doi:10.1016/S0378-1127(01)00521-7.
14. Зелені перлини, релікти та екзоти Ужгорода. Архів оригіналу за 24 березня 2016. Процитовано 25 жовтня 2016.
15. Архівована копія. Архів оригіналу за 12 червня 2020. Процитовано 31 травня 2020.
16. https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=10205414750543092&id=1079582035
17. Кедры (род Cedrus)

Посилання

• Секвоя гігантська // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Секвоядендрон велетенський [Архівовано 22 липня 2009 у Wayback Machine.], який росте в Нікітському ботанічному саду в Криму
• Фотоекскурсія національним парком «Sequoia National Park» [Архівовано 28 вересня 2007 у Wayback Machine.]