Він був монахом Ватопедського монастиря на горі Афон на ім'я Манасій. Згодом був ігуменом монастиря[2], коли його було обрано в 1486 році, під час патріархату Симеона, митрополитом Серреса. Він був обраний Вселенським Патріархом на початку 1491 року і змінив своє ім'я на Максим[3][a].
Як патріарх він захищав права православних, які проживали на території Венеційської республіки[5]. Під час свого патріарства він зіткнувся з реакцією своєї пастви[3], він був втягнутий у конфлікт із святим монахом Гавриїлом[6][7] і, зрештою, був змушений піти у відставку в 1497 році. Однак після своєї відставки він продовжував брати активну участь у церковних справах, навіть змовившись проти наступника Ніфона II, за часів патріархату якого він був змушений знову піти у Ватопедський монастир[7], де й помер у 1502 році.[2] Його останки були перенесені в Сустаса, Вуковіна, де був побудований храм в його ім'я.