PROFILBARU.COM

Копор'є
Копор'є
	59°42′33″ пн. ш. 29°01′56″ сх. д. / 59.70917° пн. ш. 29.03222° сх. д.
Країна	Росія
Розташування	Ломоносовський район; Копор'є
Тип	фортеця і пам'ятка архітектури[d]
Дата заснування	1237
	Копор'є Копор'є (Росія)
	Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Копор'є.

Фортеця Копор'є (рос. Крепость Копо́рье) — пам'ятник російського середньовічного оборонного зодчества — знаходиться на південному заході Ленінградської області, на краю Іжорської височини, в селі Копор'є. Фортеця розташована за 12 км на південь від Фінської затоки і займає невеликий майданчик високого скельного мису.

На своєму віку фортеця неодноразово перебудовувалася і кілька разів то переходила до рук шведів, то поверталася назад до Росії.

Історія

Фортецю в Копор'є було закладено 1237 року. Вперше згадується в новгородських літописах 1240 року, коли німецькі лицарі Лівонського Ордену збудували в Копорському цвинтарі дерев'яну фортецю.

В 1241 Олександр Невський відбив фортецю у німецьких лицарів і зруйнував її. Під час штурму загинув знаменитий богатир Гаврило Алексич.

1280 року великий князь Дмитро Олександрович поставив у Копор'ї кам'яне місто, яке через два роки зруйнували новгородці внаслідок конфлікту з князем. Знову фортеця була побудована в 1297 році, а наприкінці XV - початку XVI століття була перебудована.

В 1565 році, коли цар Іван Грозний розділив Московське царство на опричнину та земщину^[en], Копорська фортеця увійшла до складу останньої ^[1]^[2]. Після захоплення шведами 1581 року Копор'є повернулося до Московії ії лише за договором 1590 року.

Однак у Столбовському миру 1617 року Копор'є знову дісталося Швеції. В 1656-1657 роках російське військо марно намагалося повернути Копор'є, яке було повернуто Росії тільки за Петра I, в 1703 році.

В 1708 Петро I передав фортецю князю Меншикову, а в 1727 після його опали Копор'є перейшло до скарбниці. В 1763 році Копорська фортеця була виключена зі списку оборонних споруд.

У 1919 році під час Громадянської війни бійці Червоної армії, використовуючи фортецю, успішно відбили атаку білогвардійського десанту, що висадився в тилу червоноармійців ^[3]..

23 жовтня 1919 року бійці 6-го Талабського піхотного полку 2-ї піхотної дивізії Північно-Західної армії контратакували зайняте 6-ю дивізією 7-ї Червоної армії село і фортецю Копор'є ^[4].

У серпні 1941 року радянські війська вели у Копор'я запеклі бої з німецько-фашистськими загарбниками, але 1 вересня були змушені відступити. Закріпившись за 12 км від стародавньої фортеці, на річці Воронці^[ru], частини Червоної Армії зупинили просування вермахту ^[3]. У січні 1944 року Копор'є було звільнено.

1962 року фортечна церква згоріла від випадкового займання ^[5]..

У 2001 році фортеця набула статусу музею.

7 квітня 2013 року фортеця офіційно була закрита для відвідування через аварійний стан

Архітектурний ансамбль фортеці

Фортеця має^[6]::

Оборонні стіни
Брамний комплекс
Міст, остання частина якого раніше була підйомною
Преображенська церква
Каплиця, фамільна усипальниця Зінов'євих

До наших днів не збереглися «солдатські квартири», продовольчий склад, стайня, наказна палата та людські покої.

Башти фортеці

Північна вежа
Південна вежа
Середня вежа
Наріжна вежа

Примітки

↑ Сторожев В. Н. Земщина // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
↑ Земщина [Архівовано 2017-02-02 у Wayback Machine.] // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2004—2017. (рос.)
↑ ^а ^б Овсянников О. В. Копорье: историко-архитектурный очерк. — Л.: Лениздат, 1976. — 117 с. [Архівовано 2019-09-07 у Wayback Machine.]
↑ 6-й Талабский пехотный полк — Russian Estonia. russianestonia.eu. Архів оригіналу за 27 жовтня 2022. Процитовано 27 жовтня 2022.
↑ Гоголицын Ю.М., Гоголицына Т.М. — Памятники архитектуры Ленинградской области, 1989.
↑ Краеведение. Исторические материалы по Ленинградской области — Копорье. Архів оригіналу за 2 жовтня 2013. Процитовано 29 вересня 2013.

Література

Гоголіцин Ю. М., Гоголіцина Т. М. Пам'ятники архітектури Ленінградської області. - Л.: Будвидав , 1989. - 303 с.
Цегляних А. Н. Кам'яні фортеці Новгородської землі . - Л .: Наука . Ленінгр. отд-ня, 1984. - 276 с. - 3600 прим.
Овсянников О. В. Копор'є: Історико-архітектурний нарис . - Л .: Леніздат , 1976. - 120 с. - 25 000 прим.