Консонанс

Консона́нс (від лат. consonantia — гармонія, співзвуччя) — звучання, яке сприймається як благозвучне, узгоджене поєднання звуків в одночассі^[1]. В сучасній теорії музики до консонансів відносяться такі інтервали: пріма, мала та велика терції, кварта, квінта, мала та велика сексти та октава.

З точки зору акустики, консонансом є співзвуччя, співвідношення частот звукових коливань тонів якого є відношенням невеликих чисел, наприклад ${\displaystyle \ 2:3}$ — квінта, або ${\displaystyle \ 4:5}$ — велика терція (у натуральному строї, не в рівномірно-темперованому). Музичні звуки крім основного тону мають як правило гармонічні обертони. У консонансів деякі обертони звучать в унісон. Консонантність може бути кількісно визначена як доля спектральних компонентів, що збігаються, до загальної кількості спектральних компонентів, що діють на рецептор, тобто ${\displaystyle K=(m+n)/2mn}$^[2].

Коефіцієнт збігів має, зокрема, наступні значення для деяких інтервалів (в порядку зниження консонантності)^[2]:

пріма — 1,000	в. секста — 0,267
октава — 0,750	в. терція — 0,224
квінта — 0,416	в. секунда — 0,118
кварта — 0,292	в. септима — 0,096

Протилежністю консонансу є дисонанс.

Примітки

1. Юцевич Є. Словник-довідник музичних термінів - Індекс. term.in.ua. Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 22 січня 2021.
2. А. Володин (1972). Психологические аспекты восприятия музыки. web.archive.org (рос.). Архів оригіналу за 20 лютого 2017. Процитовано 22 січня 2021.

Див. також

• Музичний інтервал
• Музичний звук
• Консонанс і дисонанс
• Вид консонансу