Карась Євген Валерійович

Карась Євген Валерійович
Народився	11 червня 1964(1964-06-11) (60 років) Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	Україна
Діяльність	колекціонер мистецтва
Батько	Карась Валерій Юрійович
Мати	Левханян Марієта Євгенівна
Медіафайли у Вікісховищі

Євге́н Вале́рійович Кара́сь (нар. 11 червня 1964(19640611), Київ) — колекціонер, галерист, куратор, арт-експерт, арт-менеджер, засновник та куратор «Карась Галерея», Президент Асоціації діячів сучасного мистецтва України.

З 1998 по 2002 рік — Голова Правління «Центру сучасного мистецтва Дж. Сороса» при НаУКМА.

2014—2019 Член Громадської ради при Комітеті з питань культури та духовності Верховної Ради України.

З 2019 Член Громадської ради при Комітеті Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики [Архівовано 27 березня 2020 у Wayback Machine.].

З 2017 Голова Експертної ради Міністерства культури України з питань сучасного мистецтва.

2017—2018 ведучий авторської радіпрограми «С Карасём не обо всём» [Архівовано 14 листопада 2017 у Wayback Machine.] на Old fashioned radio.

З 2020 співініціатор (разом з Гельман Марат Олександрович) та засновник facebook-групи "Сіль-Соль".^[1] Сіль-Соль - сама велика спільнота (більше 80 тисяч учасників на початок 2024 року), яка цікавиться українським мистецтвом, за всю історію України. Marketplace, площадка для купівлі і продажу мистецтва без посередників, напряму у авторів.

4 липня 2024 року - нагороджений Срібною медаллю Національна академія мистецтв України за активну кураторську діяльність у галузі українського візуального мистецтва, арт-експертизи та арт-менеджменту. ^[2]

Біографія

Євген Карась на відкритті першої виставки в «Карась Галереї» (на той момент «Арт-Синтез»), Київ, 1995

Євген Карась народився в родині художників — монументаліста Валерія Юрієвича Карася та керамістки Маріетти Євгеніївни Левханян. Дідусь Євгена Карася (батько Маріетти Левханян) — Євген Аршакович Левханян (20 липня 1907 року, Кизляр, Дагестанська АРСР, — 26 березня 1964, Львів), похований на Личаківському цвинтарі у Львові — український і вірменський живописець, художник кіно. У 1988 році Євген Карась закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (Львівська національна академія мистецтв). З 1995 співзасновник (разом з батьками) та керівник Карась Галереї. З 1983 року по 1985 рік був покликаний до лав збройних сил СРСР.

Викладачі: Вілен Ісаакович Барський (1981), Вайнштейн Михайло Ісакович (1981), Шкарапута Микола Олександрович (1982), Скандаков Юрій Володимирович (1987-1988), Драган Тарас Миколайович (1983), Леонід Федорович Богінський (1990-1991).

У 1995 році разом із батьком Валерієм Карасем та мати Маріеттою Левханян заснували на базі творчої майстерні публічний арт-простір «Карась Галерея» — одну з перших галерей сучасного мистецтва в Україні, яка згодом стала однією з досить впливових арт-інституцій України.

Євген Карась та Михайло Іллєнко на засіданні журі кінофестивалю «Відкрита ніч» в «Карась Галереї», Київ, 2006

З 1989 року по 2000 рік працював художником у Київському творчо-виробничому об'єднанні «Художник».

У 1998 році Євгена Карася обрано Головою Правління Центру Сучасного мистецтва Джорджа Сороса в НаУКМА, директором якої був Єжи Онух, на цій посаді Євген Карась пробув до 2002 року. В цей час в ЦСМ вперше в Україні були показані виставки творів таких художників як Енді Ворхол, Йозеф Бойс, Ілля Кабаков, Йозефа Кошута.

З 1998 по 2006 рік Євген Карась був співзасновником фестивалю українського кіно «Відкрита ніч» (Президент фестивалю — режисер Михайло Іллєнко), також брав участь як член та голова журі. В «Карась Галереї» проходили до 2006 року засідання журі, паралельно з публічним переглядом програми фестивалю.

З травня 2000 року по травень 2001 року — радник Міністра культури та мистецтв України Богдана Ступки.

У 2000 році Урядом був призначений^[3] першим комісаром української участі у Венеційській бієнналє Незалежної України.

У 2001 році став співзасновником Всеукраїнського фестивалю мистецтв «Культурний герой», а також засновником та беззмінним керівником Асоціації діячів сучасного мистецтва України.

Євген Карась на відкритті виставки дитячих малюнків «Віра. Надія. Любов.» в штаб-квартирі ООН, Нью-Йорк, 2015

З 2007 року в період рейдерських атак на інституції культури по всій Україні, створив та очолив Громадський комітет порятунку культурного простору столиці України «Культура проти вандалізму», зініціював та провів із однодумцями Всеукраїнське надзвичайне зібрання «Україна — зона культурного лиха».^[4] Активіст громадського руху проти знищення історичної забудови й архітектурного обличчя столиці.

У 2009 році на День Незалежності України як куратор та дизайнер (разом із Наталею Заболотною) відкрили «Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал»» масштабним міжмузейним проєктом «De Profundis», в якому було показано віхи історії української пластики — трипілля, скіфські баби, українське бароко, народну, сакральну та сучасну дерев'яну скульптуру, скульптуру Олександра Архипенко (з колекції Ігоря Воронова), аудіо-відео концерт-інсталяція «Анталогія української хорової музики».

З 2010 року член правління Благодійного фонду «Мистецький Арсенал».

У 2014 році обраний в бюро секції критики та мистецтвознавства Київського осередку Національна спілка художників України.

З 2015 року куратор та голова журі всеукраїнського дитячого конкурсу «Віра. Надія. Любов.»^[5] Благодійного фонду Ігоря Янковського

«Ініціатива заради майбутнього».

2016 обраний головою експертної конкурсної комісії по відбору куратора українського проєкту Венеційської бієналє 2017 року.

2017—2019 радіоведучий авторської культурологічної програми «З Карасем не про все» на Old Fashioned Radio.

2017—2021 обраний головою експертної ради Міністерства культури України з питань сучасного мистецтва.

З 2019 року член конкурсної комісії проєкту розвитку та підтримки молодого мистецтва від Слави Фролової "LET’S THE WALLFALL".

З 2019 року голова Конкурсу дитячої художньої творчості "Пам'ять майбутнього".

У 2019 році, як співкуратор, разом з співкураторкою Дариною Момот, українського національного проєкту «Межі реальності» (2000 м2), виборов право України бути фокус-країною на щорічній міжнародній художній виставці NordArt 2021 [1] [Архівовано 12 серпня 2021 у Wayback Machine.], Бюдельсдорф, Німеччина.

"Карась Галерея"

Євген Карась на відкритті проєкту «Український пейзаж», Мистецький Арсенал, Київ, 2014

У 1995 році Євген Карась, разом із своїми батьками, членами НСХУ, художником-монументалістом Валерієм Карасем та художником-керамістом Маріетою Левханян, в Києві в приміщенні їх творчої майстерні на Андріївському узвозі 22-а, відкрив виставочний простір «Арт-Сінтез»,^[6] яке у 1996 році переіменували у «Ательє Карась»^[7], а у 2008 році отримав назву «Карась Галерея».

Галерея відіграла досить суттєву роль у формуванні художнього середовища в Україні. З самого початку свого існування галерея починає політику по збиранню під своєю егідою представників різноманітних авангардних художніх течій та арт-угрупувань.

У 1997, протягом одного року відбулися персональні виставки лідерів тогочасного художнього процесу Олега Голосія (перша персональна виставка в Україні, посмертно), Олександра Животкова, Олександра Ройтбурдта, Павла Макова, Олега Тістола, Василя Бажая, Олександра Гнилицького, Олександра Бабака, Тіберія Сільваши, Ігоря Подольчака, Матвія Вайсберга та інших художників, які раніше не виставлялися в одному художньому просторі через різні творчі ідеологічні погляди. У 1998 році в виставковий план «Ретроспектива» увійшла 51 виставка (по три персональні проєкти художників у трьох залах галереї одночасно, що змінюються кожні 2 тижні), що були об'єднані єдиною формальною чи ідейною позицією. Ці виставки продемонстрували весь спектр художніх ідей тогочасної України. У 2000 році галерея реалізовує фундаментальний художній проєкт «ХХ художників України (кінець століття)» та видає масштабний художній каталог. У 2001 році галерея проводить виставкову програму-дослідження «Діалог з цитатою». Цикл тематичних виставок, що поєднує представників сучасного українського мистецтва (митців та теоретиків) в рамках проблематики, що лежить в основі ідеології художніх процесів: «Ідентифікация» (увертюра) (Гюстав Флобер), «Реальність „між“» (Олексій Савін, друга танка), «Світ як текст, в якому все вже сказано» (Ролан Барт, Акілле Боніто Оліва), "Пояснення «іншому» (Умберто Еко, Ілля Іллін), «Сучасність мистецтва» (Акілле Боніто Оліва), «Проникненні в потаємне» (Петро Успенський), «Повернення автора» (С. Бек).

Історія галереї тісно перетинається з історією становлення українського мистецтва та політики. Галерея стала майданчиком для організації та проведення таких проєктів як «Український пейзаж», «Вид на Крим», «Ребята, давайте жить дружно!», «Акти громадянського стану», «Перед стратою», «Queer Time», «Фігури на білому», «Залежні», «Еволюція поцілунку», «Великий брат», «Психодарвінізм: еволюція психів».

Громадська діяльність

З 2010 року Євген Карась активно бере участь у полеміці щодо припустимості цензури в Україні реалізувавши арт проєкти «Вчимо поганому», «УПОРНО»^[8], також став партнером конкурсу «Стоп цензурі» та одним з членів журі цього конкурсу у 2009 році. Також активно підтримує киян у боротьбі із незаконною забудовою в історичному центрі Києва. Особливо варто відмітити створення Громадського комітету порятунку культурного простору столиці України «Культура проти вандалізму» та активну участь у проведенні Всеукраїнського надзвичайного зібрання «Україна — зона культурного лиха».

У 2015 році брав активну участь у долі Кінотеатру «Жовтень».

У 2017 році брав активну участь у обговоренні естетичної цінності нової будівлі Театру на Подолі. В тому ж році став членом експертної ради Міністерства Культури України з питань захисту суспільної моралі, розпочав власну культурологічну програму [Архівовано 14 листопада 2017 у Wayback Machine.] на Old Fashioned Radio.

Кураторська діяльність

За 25 років кураторської діяльності Євген Карась реалізував близько 400 мистецьких проєктів, як у приміщенні Карась Галереї, так і в інших мистецьких просторах. Тільки в рамках Карась Галереї, як культурної інституції, в період з 1995 по 2017 рік проведено 344 художніх проєкти. У 2016 році Євген Карась став головою конкурсної комісії по вибору куратора української частини Венеційського Бієналлє^[9]. У 2019 році , як куратор, спільно з кураторкою Дариною Момот, виборов для України почесний статус головної фокус-країни на щорічному міжнародному фестивалі сучасного мистецтва NordArt 2020 (Бюдельсдорф, Німеччина), проєктом "Кордони реальності". Із-за карантину виставку 2020 року перенесено на 2021 рік з усіма зобов'заннями і форматом.

Щорічний художній проєкт "А4, кулькова ручка"

Євген Карась на відкритті 10-ї ювілейної виставки проєкту «А4, Кулькова ручка» в «Карась Галереї», Київ, 2015

Євген Карась у 2006-му році заснував та проводить до сих пір щорічний художній проєкт «А4, Кулькова ручка», результатом чого стало зібрання однієї з найбільших колекцій малюнків кульковою ручкою, яка налічує близько 6 тисяч творів формату А4, що створили близько 1000 авторів, і може вважатися найбільшою колекцією робіт кульковою ручкою у Світі. Кожна виставка супроводжується випуском каталогу.

У 2016 році бренд «A4, Ballpoint» та «А4, Кулькова ручка» Євген Карась зареєстрував як ексклюзивну міжнародну торгову марку International Registration 1290428,  WIPO reference  943501401,  966353201

Проєкт "Український пейзаж"

У 2014 році з метою узагальнити актуальну українську пейзажистику, в одному проєкті Євген Карась створює проєкт «Український пейзаж»^[10], в який, разом з мистецтвознавцем Олександром Соловйовим було відібрано близько 500 робіт понад 100 українських сучасних художників. Експонування проєкту відбувалося в Мистецькому Арсеналі разом з декількома виставками під об'єднавчою назвою «Український ландшафт. По ту сторону відчаю» з 21 серпня по 7 вересня 2014 року. Загальна площа виставкових приміщень, що була зайнята проєктом «Український пейзаж» сягала 8000 квадратних метрів. В проєкті були представлені практично всі стилі та напрямки від реалізму до абстракціонізму і всі техніки, починаючи від грифельного малюнку і закінчуючи інсталяцією та діджитал-артом, від 6-метрових полотен живопису до рисунків на офісному папері кульковою ручкою.

Проєкт "Київський пейзаж"

Київський Пейзаж Відкриття в Музеї Історії Києва.

У 2016 році Євген Карась створює колективний художній проєкт «Київський пейзаж» [Архівовано 14 листопада 2017 у Wayback Machine.]^[11], який є логічним продовженням проєкту «Український пейзаж». Метою проєкту стало зібрати найбільшу виставку київського пейзажу за всю історію України з метою — показати всю красу Києва, відчути його унікальність, простежити як місто трансформується через історичну оптику митців різних поколінь. Перша виставка відбулася влітку 2016 року в приміщенні Карась Галереї і представляла роботи тільки сучасних художників. У травні 2017 року проєкт було перезапущено та відкрито в приміщенні Музею Історії Києва, експозиція налічувала понад 150 робіт, перший поверх музею було віддано під експозицію сучасних митців, 3 поверх представив експозицію з музейних фондів.

Примітки

1. Сіль-Соль | Facebook. www.facebook.com (укр.). Процитовано 15 грудня 2022.
2. Національна академія мистецтв України. academyart.org.ua (укр.). Процитовано 4 липня 2024.
3. БИЕННАЛЕ В ВЕНЕЦИИ как зеркало украинских нравов. БИЕННАЛЕ В ВЕНЕЦИИ как зеркало украинских нравов. Процитовано 17 березня 2016.
4. Культура. web.archive.org. 7 березня 2008. Архів оригіналу за 7 березня 2008. Процитовано 15 грудня 2022.
5. У "Карась Галереї" дали старт наймасштабнішому в Україні конкурсу дитячих малюнків. ТСН.ua. Архів оригіналу за 27 жовтня 2015. Процитовано 17 березня 2016.
6. Столкновение времён в галерее Арт-Синтез (Русский) . Київ: "Фуникулёр" №16, 1995. 1995.
7. Яковлева, Наташа (1996). "От "Арт-Синтеза" до "Ателье Карася" один шаг" (Російська) . Київ: "Досье Досуга (the Kiev Guide)" №14 (vol.2) 5/04/1996.
8. Карась Галерея та Українська Гельсінська спілка з прав людини розпочали акцію-протест «Упорно» – Українська Гельсінська спілка з прав людини. helsinki.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 31 січня 2018.
9. #зрада #перемога #культура. Підсумки 2016 року у світлинах та постах з facebook. PRпортал Украины (рос.). Архів оригіналу за 14 листопада 2017. Процитовано 13 листопада 2017.
10. М’яка сила. Club-tourist (амер.). Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 31 січня 2018.
11. Заходи - Департамент суспільних комунікацій КМДА. dsk.kievcity.gov.ua. Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 13 листопада 2017.

Посилання

• «Карась Галерея» [2] [Архівовано 1 серпня 2015 у Wayback Machine.]
• «Карась Галерея» у Вікіпедії Карась Галерея
• Євген Карась на Facebook [3] [Архівовано 31 березня 2019 у Wayback Machine.]
• «Карась Галерея» на Facebook [4] [Архівовано 14 квітня 2019 у Wayback Machine.]
• «А4, Кулькова ручка» на Facebook [5] [Архівовано 6 березня 2015 у Wayback Machine.]
• «А4, Кулькова ручка» [6] [Архівовано 4 грудня 2021 у Wayback Machine.]
• «Український пейзаж» на Facebook [7] [Архівовано 21 квітня 2019 у Wayback Machine.]
• 2014 Катерина Котвицька: «М'яка сила», Україна молода [Архівовано 1 лютого 2018 у Wayback Machine.]
• Євген Карась про демонтаж арки Дружби Народів на Громадському [Архівовано 1 лютого 2018 у Wayback Machine.]
• 2018 Аксінья Куріна: Власний напрямок він називав «шансон-арт»: у Херсоні помер художник Волязловський [Архівовано 31 січня 2018 у Wayback Machine.]
• 2017 Ульяна КУПНОВИЦКАЯ: С нарисованой иконы на людей глядят гиббоны [Архівовано 31 січня 2018 у Wayback Machine.]
• 2015 Нельзя российскую культуру отождествлять с российской агрессией, — Евгений Карась на УкрLife TV [Архівовано 7 березня 2017 у Wayback Machine.]
• 2015 Галерист Євген Карась про мурали — Євген Карась на ZIK
• Олег Коцарев «Монастырь дзена» на фоне рекламы
• Дмитрий Десятерик «СТРАШНАЯ СИЛА»
• «Крім Пінчука: топ-30 українських колекціонерів» [Архівовано 26 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Олександр Сухоліт: «У будь-якому випадку в центрі скульптури повинна стояти людина»
• Інтерв'ю з Євгеном Карасем про проект «А4, Кулькова ручка»

• 2015 Архітектурна цінність кінотеатру «Жовтень» — яким він має бути після ремонту?^{[недоступне посилання з липня 2019]}, Громадський простір
• 2015 У «Карась Галереї» дали старт наймасштабнішому в Україні конкурсу дитячих малюнків [Архівовано 27 жовтня 2015 у Wayback Machine.], ТСН
• 2015 Євген Карась [8] [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] Ми хочемо досліджувати сучасне життя найпростішими інструментами], День
• 2014 Євген Карась запрошує в соціальний проєкт «Український пейзаж» [9]
• 2014 «Підсумки» Євген Карась та Микола Вересень на ЕспрессоTV [Архівовано 1 квітня 2016 у Wayback Machine.]
• 2013 «6 лучших продавцов культуры рейтинг», Forbes [10] [Архівовано 28 квітня 2016 у Wayback Machine.]
• 2012 Евгений Карась о проекте «Юность на Андреевском» [11] [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• 2011 Давиденко Н., Рибачук Ю., Современное искусство в Украине может исчезнуть, Укррудпром [12]^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• 2010 Вчимось поганому?, Фотофакт [13] [Архівовано 3 грудня 2020 у Wayback Machine.]
• 2010 «Та ми всі пришиблені», або як геніталіями рятували свободу слова?!, МЕДИАНЯНЯ [14] [Архівовано 8 травня 2015 у Wayback Machine.]
• 2010 Евгений Карась, Эссе-интервью о культурном феномене жлобства [15] [Архівовано 27 квітня 2014 у Wayback Machine.]
• 2009 Карась Галерея та Українська Гельсінська спілка з прав людини розпочали акцію-протест «Упорно» [16] [Архівовано 1 лютого 2018 у Wayback Machine.]
• 2014 «Підсумки», Євген Карась з Миколою Вереснем, Еспресо.TV [17] [Архівовано 1 квітня 2016 у Wayback Machine.]
• 2006 Катриченко Н., Галерист Евгений Карась: «Украина — культурная колония», «Главред» [18]
• 2006 Десятирик Д., За свое дело галерист отвечает собственным именем, День, № 7 [19]
• 2005 Галерист Євген Карась: Люблю все зайве, Україна Молода [20] [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• 1999 Бурлака В., Ми конструюємо стиль, Дзеркало тижня, № 14 [21]^{[недоступне посилання з липня 2019]}