Звягінцев Андрій Петрович

Андрій Звягінцев
Андрей Звягинцев
Зображення
Дата народження	6 лютого 1964(1964-02-06) (60 років)
Місце народження	Новосибірськ,  СРСР
Громадянство	СРСР  Росія[1]
Alma mater	Російський університет театрального мистецтва
Професія	Кінорежисер Сценарист Актор
Нагороди	«Золотий лев» (2003) «Золотий глобус» (2015)
IMDb	ID 1168657
az-film.com
Звягінцев Андрій Петрович у Вікісховищі

Андрій Петрович Звягінцев (6 лютого 1964(19640206)) — російський кінорежисер, актор, сценарист^[2].

Біографія

Народився в Новосибірську. Там же, в 1984 році закінчив акторський факультет Новосибірського театрального училища (майстерня Л. Білова). Надалі переїхав до Москви, де в 1990 році закінчив акторський факультет Державного інституту театрального мистецтва (рос. ГИТИС), майстерня Євгена Лазарева.

Брав участь у театральних постановках: «Гра в класики» (1993), «Місяць у селі» (1997), знімався в епізодах кіно. 2000 року дебютував як режисер.

Найбільшу популярність здобув після виходу фільму «Повернення» (2003), за який отримав дві кінопремії «Ніка», двох «Золотих левів» (як найкращий фільм і за найкращий режисерський дебют), двох «Золотих орлів».

Був одружений з актрисою Іриною Гриньовою. Прожили разом 6 років, після чого розійшлися.

Громадська діяльність

У березні 2014 року разом з понад 200 іншими російськими кінематографістами Звягінцев підписався під зверненням до українських колег зі словами підтримки і запевненнями, що вони не вірять офіційній пропаганді Кремля, яку поширюють провладні ЗМІ, та проти російської військової інтервенції в Україну^[3].

У серпні 2015 року висловився на підтримку українського режисера Олега Сенцова, незаконно засудженого у Росії. На його думку, у справі Сенцова немає прямих доказів його провини^[4].

В 2022 році публічно засудив повномасштабне російське вторгнення в Україну, розкритикував колег у сфері мистецтва, які не коментують події в Україні^[5][6]. Після цього Звягінцев виїхав з Росії. Живе у Франції.

Фільмографія

Режисер

1. 2000 — телесеріал «Чорна кімната» (три новели — «Бусідо», «OBSCURE» та «Вибір»)
2. 2003 — «Повернення»
3. 2007 — «Вигнання»
4. 2008 — «Апокриф», короткометражний, спочатку — частина кіноальманаху «Нью-Йорку, я люблю тебе»
5. 2011 — «Таємниця», короткометражний, частина кіноальманаху «Експеримент 5IVE»
6. 2011 — «Олена»
7. 2014 — «Левіафан»
8. 2017 — «Нелюбов»

Нагороди

• 2003: премія «Золотий лев» на Венеційському кінофестивалі за фільм «Повернення».
• 2015: премія «Золотий глобус» за фільм «Левіафан» у категорії «Найкращий фільм іноземною мовою». Став першим в історії російського кіно фільмом, що був удостоєний цієї премії.
• 2017: Приз журі 70-го Каннського кінофестивалю за фільм «Нелюбов».

Примітки

1. Museum of Modern Art online collection
   d:Track:Q73268604
2. Андрей Звягинцев [Архівовано 27 червня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
3. [Ответ российских кинематографистов украинским коллегам / Союз кинематографистов и профессиональных кинематографических организаций и объединений России (рос.). Архів оригіналу за 16 травня 2019. Процитовано 13 березня 2014. Ответ российских кинематографистов украинским коллегам / Союз кинематографистов и профессиональных кинематографических организаций и объединений России (рос.)]
4. Звягінцев: у справі Сенцова немає прямих доказів його провини [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода, 23.08.2015
5. "Когда льется кровь из открытой раны, ее нужно остановить". Украинские кинематографисты о бойкоте российского кино. Настоящее Время (рос.). Процитовано 20 квітня 2023.
6. «Будем делать кино, у нас ничего не остается другого» Первое интервью Звягинцева после тяжелой болезни — о войне, цензуре и возвращении к жизни. Ключевые цитаты. Meduza (рос.). Процитовано 20 квітня 2023.