PROFILBARU.COM

Ельдорадо — період у колумбійському футболі, коли національний чемпіонат був одним з найсильніших у світі. Тривав п'ять років (1949—1953).

Історія

1948 року в Колумбії була створена загальнонаціональна професіональна ліга. Вона отримала назву Ліга Демайор, що в перекладі означає Старший дивізіон. З наступного року керівники клубів почали запрошувати до складів своїх колективів відомих легіонерів і при цьому ігнорували правила ФІФА щодо виплати коштів за трансферні переходи колишнім командам. У великій мірі цьому спряв страйк футболістів в Аргентині, які вимагали збільшення заробітної плати. У такій ситуації багато аргентинських гравців погодилися виступати в колумбійських командах.

Міжнародна федерація футболу, через порушення клубами трансферних правил, позбавила членства Федерацію футболу Колумбії. Санкції були накладені і на збірну Колумбії, якій було заборонено брати участь у міжнародних турнірах.

Першим значним трансфером стала поява у складі столичного «Мільйонаріоса» 30-річного аргентинця Адольфо Педернери з «Рівер Плейта». Згодом до нього приєдналися співвітчизники Альфредо Ді Стефано, Хуліо Коцці, Нестор Россі, Уго Реєс, Антоніо Баес, уругваєць Рамон Вільяверде, парагваєць Хуліо Сезар Рамірес та інші.

Цей шлях обрали і інші команди ліги. Більшу частину складу «Депортіво Калі» складали аргентинські футболісти. Кольори «Депортіво Перейри» захищали кращі гравці з Парагваю. «Індепендьєнте Медельїн» зконцентрувався на перуанських футболістах, а «Універсидад» з Боготи — на косториканцях. По одному сезону відіграли за «Кукута Депортіво» чемпіони світу 1950 року Шуберт Гамбетта і Еусебіо Техера, всього у цій команді грало 12 уругвайців.

«Атлетіко Хуніор» запросив гравців збірної Бразилії Елено Де Фрейтаса і Тіма, віце-чемпіона світу 1938 року Белу Шароші і півзахисника ужгородського «Спартака» та італійського «Луккезе» Михая Урама. Ще один віце-чемпіона світу 1938 року Дьюла Женгеллер грав за «Депортіво Самаріос». У складі цієї команди виступали 10 колумбійців, 8 угорців, 2 югослава, австрієць, аргентинець, італієць і румун.

Син власника столичного клубу «Санта-Фе» навчався в Англії, і за його рекомендацією були запрошені гравці «Сток Сіті» Ніл Франклін, Джордж Маунтфорд і Чарлі Міттен з «Манчестер Юнайтед». Ще двоє «манкуніанців» — Генрі Кокберн і Джон Астон — відмовилися переїджати до Колумбії. «Мільйонаріос» також залучив до свого складу футболістів з Британських островів: Боббі Флавелла («Хартс» Единбург) і Біллі Хіггінса («Евертон» Ліверпуль). Запрошень було набагато більше, але британці остерігалися санкцій з боку власної федерації.

У чемпіонаті 1949 року на поле виходили 222 футболісти, у тому числі: 13 аргентинців, 8 перуанців, 5 уругвайців, по два чилійця, еквадорця і домініканця, а також іспанець. Через два сезони кількість легіонерів збільшилася до 320 футболістів. В основі найсильнішого клуба, «Мільйонаріоса», грав лише один колумбієць — Франсіско Сулуага. 1952 року «Блакитний балет» запросили на турнір присв'ячений 50-річчю мадридського «Реала». Команда з Боготи стала переможцем з трьома перемогами і двома нічиїми, у тому числі були сильнішими від ювілярів — 4:2 (дубль на рахунку Ді Стефано). Між цими командами відбулися ще чотири матчі, у Колумбії та Венесуелі: латиноамериканці здобули дві перемоги і два поєдинки завершилися внічию.

У тогочасному чемпіонаті Колумбії було втілено декілька прогресивних ідей. Вперше в світовому футболі командам дозволялося робити по дві заміни, вперше в Латинській Америці на футболках гравців були номери. На ігри запрошувалися арбітри з Англії і Іспанії.

1951 року був підписаний «Пакт Ліми», який врегульовував відносини з Міжнародною федерацією. Гравці мали повернутися у свої колишні команди безкоштовно до 15 жовтня 1954 року, або за них виплачувалася компенсація. Колумбійським клубам було заборонено до цього терміну продавати футболістів. Ця заборона поширювалася і на їх колишні команди.

Найбільш відомим гравцем епохи Ельдорадо є Альфредо Ді Стефано, який п'ять разів здобував Кубок європейських чемпіонів у складі мадридського «Реала» і двічі визнавався найкращим футболістом Європи.

Турніри

Підсумкові міця клубів у чемпіонатах епохи Ельдорадо:

Команда	Місто	Чемпіонат
Команда	Місто	1949	1950	1951	1952	1953
«Депортес Кіндіо»^[en]	Арменія	—	—	5	5
«Атлетіко Хуніор»	Барранкілья	—	9	8	6	10
«Депортіво»	Барранкілья	13	—	—	—	—
«Спортінг»^[es]	Барранкілья	—	11	7	14	9
«Мільйонаріос»	Богота
«Санта-Фе»	Богота		8	6	9	4
«Універсидад»	Богота	6	12	17	10	—
«Атлетіко»^[en]	Букараманга	11	6	12	15	12
«Америка»	Калі	10	10	13	7	—
«Бока Хуніорс»^[en]	Калі	8	7
«Депортіво»	Калі			4	4	6
«Кукута Депортіво»^[en]	Кукута	—	5		8	5
«Депортес Кальдас»	Манісалес	4		10	—	—
«Онсе Депортіво»	Манісалес	9	16	10	—	—
«Депортіво»	Манісалес	—	—	—	12	—
«Атлетіко Насьйональ»	Медельїн	7	15	15	13	7
«Індепендьєнте»	Медельїн	5	4	16	—	—
«Уракан»^[en]	Медельїн	12	14	18	—	—
«Депортіво Перейра»	Перейра	14	13	11		11
«Уніон Магдалена»^[en]	Санта-Марта	—	—	14	11	8

1951 року «Атлетіко Мунсіпаль» був перейменований на «Атлетіко Насьйональ».
1952 року «Депортес Кальдас» і «Онсе Депортіво» об'єдналися в одну команду під назвою «Депортіво Манісалес».
1953 року «Депортіво Самаріос» був перейменований на «Уніон Магдалена».

Легіонери

Список відомих легіонерів Ліги Демайор (1949—1953)

Команда	Місто	Гравці-легіонери
«Депортес Кіндіо»	Арменія
«Атлетіко Хуніор»	Барранкілья	Тім, Елено Де Фрейтас^[en] (обидва — Бразилія), Ласло Секе^[en], Імре Данко, Бела Шароші, Фернеш Ньєрш, Михай Урам (всі — Угорщина)
«Депортіво»	Барранкілья
«Спортінг»	Барранкілья	Дельфін Бенітес (Парагвай), Рубі Серіоні^[en] (Аргентина)
«Мільйонаріос»	Богота	Адольфо Педернера, Альфредо Ді Стефано, Хуліо Коцці, Нестор Россі, Антоніо Баес^[es], Рейнальдо Моурін, Уго Реєс, Маріо Фернандес^[1] (всі — Аргентина), Боббі Флавелл^[en] («Хартс» Шотландія), Рамон Вільяверде, Рауль Піні^[ru] (обидва — Уругвай), Біллі Хіггінс («Евертон» Англія), Ісмаель Соріа (Перу), Хуліо Сезар Рамірес (Парагвай)
«Санта-Фе»	Богота	Ектор Ріал, Рене Понтоні^[en], Герман Антон^[es], Маріо Фернандес (всі — Аргентина), Ніл Франклін, Джордж Маунтфорд^[en], Чарлі Міттен (всі — Англія)
«Універсидад»	Богота	Хесус Марія Лірес^[es] (Аргентина)
«Атлетіко»	Букараманга	Арістобуло Деамброссі^[es] (Аргентина)
«Америка»	Калі	Рафаель Анхель Гарсія^[en] (Коста-Рика), Сесар Кастаньйо^[es] (Аргентина)
«Бока Хуніорс»	Калі	Атіліо Лопес, Франсіско Солано^[en] (обидва — Парагвай)
«Депортіво»	Калі	Валеріано Лопес^[en] (Перу), Каміло Сервіно (Аргентина)
«Кукута Депортіво»	Кукута	Шуберт Гамбетта, Еусебіо Техера, Антоніо Сакко, Бібіано Сапірайн^[en], Рамон Вільяверде, Алсідес Манія^[pt], Хуан Тулік^[pl], Луїс Мілок^[en], Хуліо Улісес Терра^[en] (всі — Уругвай)
«Депортес Кальдас»	Манісалес	Вітаутас Кріщунас^[it] (Литва)
«Онсе Депортіво»	Манісалес
«Депортіво»	Манісалес
«Атлетіко Насьйональ»	Медельїн
«Індепендьєнте»	Медельїн	Роберто Драго^[ru], Сегундо Кастільйо^[en] (обидва — Перу)
«Уракан»	Медельїн
«Депортіво Перейра»	Перейра	Енріке Авалос, Касіміро Авалос^[es], Марселіно Варгас, Сесар Фретас, Кармело Коломбо (всі — Парагвай), Луїджі Ді Франко^[en] (Італія)
«Уніон Магдалена»	Санта-Марта	Дьюла Женгеллер (Угорщина), Їржи Ганке (Чехословаччина), Бруно Джерцеллі^[en], Коррадо Контін^[en], Алессандро Адам (всі — Італія), Рудольф Штріттіх (Австрія), Звонко Монсідер^[en], Мілош Драголович (обидва — Югославія)