Гре́та Га́рбо (англ.Greta Garbo, до шлюбуГрета-Ловіза Густафсон, швед.Greta Lovisa Gustafsson; 18 вересня1905 — 15 квітня1990) — шведська та американськаакторка, популярна в епоху німого кіно й «золотої доби» Голлівуда. У 1950 році визнана найбільшою зіркою німого кіно XX століття. Вважається однією з найбільших і найзагадковіших зірок Голлівуду. У 1955 році відзначена почесною премією Оскар. У 1999 році зайняла 5 місце в рейтингу найвидатніших кінозірок за версією Американського інституту кіномистецтва. Розвинула амплуа загадкових, фатальних жінок, ведучи надзвичайно замкнутий спосіб життя: повністю відмовлялася від реклами й спілкування з пресою і фанами.
Життєпис
Народилася 18 вересня 1905 року в Стокгольмі (Швеція) в бідній родині. У 1918 році батько помер від туберкульозу, і Греті довелося кинути школу й шукати заробіток.
Грета Гарбо у віці 20 років (1925 р.)
Спочатку Грета влаштувалася прибиральницею в перукарні, служила в банку, потім продавчинею у великому універмазі «Паб». Тут отримала пропозицію спробувати себе моделлю реклами. Дебютувала у 1921 році в ролику «Як не треба одягатися», після чого запрошена демонструвати купальники; потім були ще кілька ролей у рекламі та короткометражних комедіях.
За одну з ролей отримала стипендію на навчання в студії «Драматен» при Королівському стокгольмському театрі драми.
У 1922 році отримала роль у картині «Петер-волоцюга» комедійного режисера Еріка Патчера. Того ж року вступила в школу драматичного мистецтва при Королівському драматичному театрі Стокгольма, де познайомилася з режисером Моріцем Стіллером, який придумав псевдонім Грета Гарбо на основі імені популярної в той час норвезької акторки Еріки Дарбі.
У 1924 році Гарбо зіграла Елізабет Дону у фільмі Стіллера за романом Сельми Лагерлеф«Сага про Єсту Берлінґа». Наступну, третю драматичну свою роль, Гарбо виконала у стрічці класика німецького німого кіно Георга Пабста «Безрадісний провулок» (1925). Ця робота миттєво ввела її до числа найбільших кінозірок Європи.
У 1925 році до Моріца Стіллера надійшло запрошення до Голлівуду, і він домігся другого контракту для Гарбо. У Голлівуді Гарбо знялася у двох фільмах «Потік» (1926) і «Спокусниця» (1926). Фільми пройшли успішно, і Гарбо отримала п'ятирічний контракт. Знімалася в кількох фільмах щорічно: «Плоть і диявол» (1927), «Кохання» (1927, екранізація «Анни Кареніної»), «Божественна жінка» (1928) тощо. Останнім німим фільмом Гарбо став «Поцілунок» (1929).
Ікона «Золотого віку» (1930—1939)
З настанням ери звукового кінематографу всі чекали, як же заговорить «скандинавський сфінкс» (так називали Гарбо критики). Дебютом Гарбо у звуковому кіно став фільм «Анна Крісті», за яким були «Роман» (1930 рік), «Натхнення» (1931 рік), «Сюзанна Ленокс: її падіння і піднесення» (1931 рік), «Мата Харі» (1931 рік), «Гранд Готель» (1932 рік), «Якою ти мене бажаєш» (1932 рік).
Усього Грета Гарбо зіграла в 10 німих і в 14 звукових фільмах.
Фільм «Гранд-Готель» у 1932 році удостоєний премії «Оскар». Потім протягом деякого часу Гарбо не знімалася через конфлікт щодо умов її контракту. Врешті-решт керівництво MGM поступилося й склало новий контракт, який представляв Гарбо виключні права.
У середині 1930-х Гарбо зіграла три цікаві для неї ролі: королеву Христину (1933), Анну Кареніну (1935) та Маргариту Готьє (у фільмі «Камелії» або «Дама з камеліями», 1936).
У 1938 році Грета Гарбо вперше знялася у комедійному амплуа у стрічці «Ніночка». Після провалу останнього свого фільму «Дволика жінка» (1941) акторка назавжди залишила кіно.
Приватне життя
У 1951 році Грета Гарбо прийняла американське громадянство.
У 1954 році отримала спеціальну премію «Оскар» за видатний внесок у розвиток кіномистецтва.
Грета Гарбо майже півстоліття прожила відлюдницею в Нью-Йорку в апартаментах на Мангеттені під ім'ям міс Гаррієтт Браун. На вулиці вона з'являлася тільки в темних окулярах, з репортерами та журналістами не спілкувалася. Її коло спілкування становили лише обрані: Черчилль, Ротшильд, Онассіс, члени шведської королівської родини. Усі пропозиції знову повернутися на екран Гарбо відкидала.
У 1970-ті роки стало відомо, що велика частина торгівельного центру на Родео-Драйв у Беверлі-Гіллз належить Гарбо. Крім того, вона володіла будинками в Нью-Йорку і в Швеції, а також унікальною колекцією живопису. Її фінансовими консультантами були найбільші фінансисти Америки.
Смерть і поховання
Грета Гарбо померла 15 квітня1990 року. Всі багатомільйонні статки залишила своїй племінниці Грей Райнсфілд і заповідала поховати себе в рідному Стокгольмі. Безліч юридичних складнощів призвели до того, що урна з її прахом дев'ять років зберігалася в похоронній конторі в Нью-Йорку. І тільки влітку 2000 року урну перевезли до Стокгольма, щоб віддати землі на цвинтарі Скугсчюркогорден у колі нечисленних близьких друзів.
Фільмографія
Німі фільми
1920 Herr och fru Stockholm / Пан і пані Стокгольм
У 1953 Гарбо купила семикімнатні апартаменти в Мангеттені (Нью-Йорк) і жила там до кінця життя (450 East 52nd Street)
23 вересня 2005, на честь 100-річчя з дня народження Гарбо, випущено поштову марку з її зображенням
Гарбо жодного разу не брала шлюбу. У 1927 році втекла з-під вінця, передумавши одружуватись із Джоном Гілбертом.
Журнал Premiere помістив Гарбо на восьме місце в списку найбільших кінозірок всіх часів. Вона також присутня на п'ятому місці в рейтингу легенд кіноекрану за версією Американського інституту кіно.
Гарбо планувала повернутися в кіно після закінчення Другої світової війни, але цьому наміру не судилося здійснитися.
За винятком тих років, коли кар'єра Гарбо тільки починалася, вона ніколи не давала інтерв'ю, автографів, не була присутня на прем'єрах своїх фільмів і не відповідала на листи шанувальників і шанувальниць.
Якщо під час зйомок акторці щось не подобалося, Гарбо було досить натякнути на повернення до Швеції, і її бажання виконувалися.
Гарбо відчувала неприязнь до актора Кларка Гейбла, і це почуття було взаємним — вона вважала гру актора незграбною, а Гейбл у відповідь називав Гарбо снобкою.
До дебютного альбому «Cendres de lune» французької співачки Мілен Фармер увійшла пісня «Greta», присвячена Гарбо. У музичних програшах пісні звучить голос Гарбо, взятий з різних уривків фільмів, у яких вона грала.
Гарбо згадувалася в п'єсі Жана Кокто «Священні чудовиська». Так герой назвав дівчину, яка мріяла зніматися в кіно.
