Син корінних миколаївських міщан Марії Гнатівни Старовецької і Миколи Миколовича Гнатіва.
За його ж свідченням, «родина Гнатівих – корінні копачі, вперше зафіксовані в джерелах в т. з. “Дезидератах вільності”, які підписали 16 травня 1616 року 247 міщан, протестуючи проти свавілля старостинської адміністрації і попрання прав міщан Миколаєва. Гнатіви належали до цеху шевців, представники цієї родини дали кілька поколінь знаних майстрів»[3].
Після закінчення Миколаївської середньої школи №1 у 1954 році вступив до Львівського політехнічного інституту, з якого 1956 року був виключений «за поступок, позорящий звание советского студента», і скерований на «перевиховання» до війська. Після служби у війську (1956–1959) закінчив Львівський політехнічний інститут (грудень 1964) і отримав роботу у цьому ж навчальному закладі. Працював на різних посадах — від асистента до старшого наукового співробітника та доцента кафедри «Автоматизовані системи управління».
Був одним із провідних діячів відродження громадського і політичного життя у Львові в кінці 1980-х — на початку 1990-х років. Депутат Львівської обласної ради перших двох демократичних скликань (1990–1998), член обласного виконавчого комітету (1991–1992), голова Фонду майна Львівської обласної ради (1992–1996), перший заступник голови обласної ради (1997–1998). Був редактором і видавцем (1992–1995) «Інформаційного бюлетеня з приватизації комунальної власності області», у якому опублікував цикл статей та нарисів з питань управління майном та його приватизації. У 1992 році очолював діловий комітет, який займався перенесенням останків Патріарха Иосифа Сліпого з Риму до Львова. Член-засновник Клюбу української греко-католицької інтелігенції у Львові (1990).
З 2000 [5] або 2001 [6] року — президент "Академічної Академії".
Помер 11 липня 2015 року. Похований на цвинтарі у м. Миколаїв .
Сім'я
Дружина Юліана Устиянович, дочка Наталка й онук Теодор Рожанківський.
Внесок у літературу і науку
Ярослав Гнатів є автором понад 100 наукових праць з інформатики, зокрема в області обробки зорових та слухових зображень, має 10 авторських свідоцтв на винаходи (нагороджений Знаком «Изобретатель СССР»).
Як літератор уперше виступив (на запрошення Романа Федоріва) у журналі «Жовтень» №7 за 1977 рік із публікацією «Червоні коні» (повість-есе). Згодом друкував свої твори у журналах «Дзвін» (Львів), «Всесвіт» (Київ), «Київська церква» (Київ-Львів), в альманасі «Молодий буковинець» (Чернівці), у часописах «Ленінська молодь» (згодом «Молода Галичина»), «Віра батьків», «Мета», «Шлях перемоги» тощо. У часи цензурних обмежень його літературні праці публікувались у часописах «Наше слово» (Варшава), «Гомін України» (Монреаль, Канада) та самвидавчому альманасі «Євшан-зілля», де вів рубрику «Весела гласність», під псевдонімами «Ярослав Николович», «Василь Столецький», «Сергій Ярошевський», «Пан Нектарський».
«Іван Франко» (10-томний біографічний цикл) (останні два — у співавторстві з Р.Гораком).
Друковані праці
«Червоні коні. Історія забутого промислу в Миколаєві над Дністром», нарис / Микола Гнатів // Жовтень, 1977, № 8 (про історію гончарства в Миколаєві-Дністровському)[7]
«Свято у „Наддністрянських Афінах“» / Ярослав Миколович // «Наше слово», 8 лютого 1987 (про 175-ліття Миколи Устияновича)
«Екслібрис для Едуарда Моніка» / Ярослав Миколович // «Наше слово», 23 серпня 1987 (про виставку «Іван Франко в екслібрисі»)
Ярослав Николович. Коли прокидається лицар. — Львів, 2006 (про життя поліконфесійних і полірелігійних родин Миколаєва упродовж 400 років, про різноманітні перипетії, що відбувалися в рідному для автора місті).
Запросини на жентицю // Жовтень, 1984, № 5 (про перипетії довкола встановлення авторства листа до Маркіяна Шашкевича від 10 травня 1839; автори спростовують усталене доти авторство цього листа, приписуване Миколі Устияновичу, а встановлюють справжнього автора — Маркіянового брата Миколу).
Там, де народилася «Читанка» // Жовтень, 1986, № 9 (до 175-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича; встановлено точну адресу будинку на вул. Коперника, 27 у Львові, у якому М.Шашкевич жив у 1824—1825 і 1830—1831 рр. і створив свою «Читанку»).
