Бранковичі

Бранковичі

Герб роду
Держава	Сербія
Родоначальник	Бранко Младенович
House of Branković у Вікісховищі

Бранковичі (серб. Бранковићи) — сербський середньовічний шляхетний рід, династія правителів Сербського деспотату в 1427—1459 роках^[1].

Історія

Родоначальником династії Бранковичів є воєвода Младен, що перебував на службі в короля Стефана Уроша III^[2]. Перша згадка про нього датується 1319 роком^[3]. Сербський історик Момчіло Спреміч припускає, що рід Бранковичів міг походити від сербської королівської та царської династії Неманичів. Також він вважає, що рід походив з регіону Дрениця, що, на його думку, передавався в спадок членами родини^[4].

Син Младена Бранко мав трьох синів: Ніколу Радоню, Вука Бранковича та Гргура. Вук був одружений з Марою — дочкою тодішнього сербського правителя Лазаря Хребеляновича та його дружини Міліци.

Вук Бранкович

Вук та Мара мали трьох синів: Гргура^[sr], Джураджа та Лазаря^[en]. Гргур постригся в ченці, Лазар загинув у битві в 1410 році. Деспот Стефан Лазаревич, не маючи нащадків чоловічої статі, призначив Джураджа Бранковича своїм наступником. Той був сербським деспотом у 1427—1456 роках.

Джурадж Бранкович

Деспот Джурадж мав синів Гргура, Стефана та Лазаря. Гргур та Стефан були осліплені турками в 1441 році; Лазар став деспотом після смерті батька й правив у 1456—1458 роках. Після його смерті деспотом став осліплений Стефан. Саме за його правління в 1459 році Сербський деспотат зазнав поразки від османів та припинив своє існування.

Святі Максим, Ангеліна, Йован та Стефан Бранковичі. Ікона авторства Андрії Райчевича, прибл. 1645

Стефан Бранкович перебрався до Угорщини. Представники роду Бранковичів і надалі володіли титулом деспота Сербії. Останнім титулярним деспотом з династії Бранковичів став Йован Бранкович, що помер у 1502 році.

У XVII столітті нащадками династії Бранковичів проголосили себе сербські графи Джордже та Сава^[en], хоча насправді вони не походили від роду^[5].

Родове дерево

• Младен
  • Бранко Младенович
    • Нікола Радоня
    • Вук Бранкович, правитель Рашки та Косова, одружений з дочкою Лазаря Хребеляновича Марою
      • Джурадж Бранкович, деспот Сербії (1427—1456)
        • Тодор
        • Гргур Бранкович
          • Вук Гргуревич, титулярний деспот Сербії (1471—1485)
        • Стефан Бранкович, деспот Сербії (1458—1459), змушений покинути Сербію після турецького завоювання 1459 року, святий Сербської православної церкви
          • Джордже Бранкович, титулярний деспот Сербії (1486—1497), монах під ім'ям Максим, святий Сербської православної церкви
          • Йован Бранкович, титулярний деспот Сербії (1493—1502), святий Сербської православної церкви
            • Марія
            • Олена, одружена з молдавським господарем Петру IV
            • Анна, одружена з волинським маршалком Федором Сангушком
            • Марія Магдалена, одружена з волинським шляхтичем Іваном Вишневецьким
          • Марія, дружина Боніфація III, маркграфа Монферратського.
        • Лазар Бранкович, деспот Сербії (1456—1458)
          • Олена, дружина короля Боснії Стефана Томашевича
          • Ірина, дружина Ґона Кастріоті, сина Скандербега
          • Міліца, дружина Леонардо III Токко
        • Мара, дружина османського султана Мурада II
        • Катерина Бранкович, дружина Ульріка Ціллі
      • Гргур
    • Гргур
      • Лазар

Примітки

1. Spremić, 2004, pp. 441-452.
2. Спремић, Момчило (2005). Прекинут успон: српске земље у позном средњем веку. Београд: Завод за уџбеника и наставна средства. стр. 127.
3. Спремић, 1994, стр. 16–17.
4. Spremić, 2005, pp. 329—330.
5. Радонић, 1911, стр. 336–349.

Джерела

• Зирдум, Андрија. Почеци насеља и становништво бродског и градишког крја 1698.-1991. — Хрватски институт за повијест - подружница за повијест Славоније, Сријема и Барање, Славонски Брод, 2001. — ISBN 953-6659-11-5. (серб.)
• Кљајић, Јосип. Бродска тврђава. — Хрватски институт за повијест - подружница за повијест Славоније, Сријема и Барање, Славонски Брод, 1998. — ISBN 953-6659-00-X. (серб.)
• Радонић, Jован. Гроф Ђорђе Бранковић и његово време. — Београд : Српска краљевска академија, 1911. (серб.)
• Спремић, Момчило. Деспот Ђурађ Бранковић и његово доба. — Београд : Српска књижевна задруга, 1994. (серб.)
• Andrić, Stanko (2016). Saint John Capistran and Despot George Branković: An Impossible Compromise. Byzantinoslavica. 74 (1-2): 202—227.
• Bataković, Dušan T., ред. (2005). Histoire du peuple serbe [History of the Serbian People] (фр.). Lausanne: L’Age d’Homme.
• Božanić, Snežana. The Political and Cultural Life of Despot Đorđe Branković in Syrmia // The Cultural and Historical Heritage of Vojvodina in the Context of Classical and Medieval Studies. — Novi Sad : Faculty of Philosophy, 2015. — С. 191-203. (англ.)
• Ćirković, Sima (2004). The Serbs. Malden: Blackwell Publishing.
• Fine, John Van Antwerp Jr. (1994). The Late Medieval Balkans: A Critical Survey from the Late Twelfth Century to the Ottoman Conquest. Ann Arbor, Michigan: University of Michigan Press.
• Isailović, Neven G.; Krstić, Aleksandar R. (2015). Serbian Language and Cyrillic Script as a Means of Diplomatic Literacy in South Eastern Europe in 15th and 16th Centuries. Literacy Experiences concerning Medieval and Early Modern Transylvania. Cluj-Napoca: George Bariţiu Institute of History. с. 185—195.
• Ivanović, Miloš (2016). Foreigners in the Service of Despot Đurađ Branković on Serbian territory. Banatica. 26 (2): 257—268.
• Ivanović, Miloš (2018). The Nobility of the Despotate of Serbia between Ottoman Empire and Hungary (1457-1459). Secular Power and Sacral Authority in Medieval East-Central Europe. Amsterdam: Amsterdam University Press. с. 167—177.
• Ivić, Pavle, ред. (1995). The History of Serbian Culture. Edgware: Porthill Publishers.
• Jireček, Constantin (1911). Geschichte der Serben. Т. 1. Gotha: Perthes.
• Jireček, Constantin (1918). Geschichte der Serben. Т. 2. Gotha: Perthes.
• Krstić, Aleksandar R. (2017). Which Realm will You Opt for? – The Serbian Nobility Between the Ottomans and the Hungarians in the 15th Century. State and Society in the Balkans Before and After Establishment of Ottoman Rule. Belgrade: Institute of History, Yunus Emre Enstitüsü Turkish Cultural Centre. с. 129—163.
• Paizi-Apostolopoulou, Machi (2012). Appealing to the Authority of a Learned Patriarch: New Evidence on Gennadios Scholarios' Responses to the Questions of George Branković. The Historical Review. 9: 95—116.
• Pilat, Liviu (2010). Mitropolitul Maxim Brancovici, Bogdan al III-lea şi legăturile Moldovei cu Biserica sârbă. Analele Putnei (рум.). 6 (1): 229—238.
• Samardžić, Radovan; Duškov, Milan, ред. (1993). Serbs in European Civilization. Belgrade: Nova, Serbian Academy of Sciences and Arts, Institute for Balkan Studies.
• Sedlar, Jean W. (1994). East Central Europe in the Middle Ages, 1000-1500. Seattle: University of Washington Press.
• Spremić, Momčilo. Бранковићи у историји и предању // Прекинут успон: српске земље у позном средњем веку. — Београд : Завод за уџбенике и наставна средства, 2005. — С. 329–344. (серб.)
• Spremić, Momčilo. La famille serbe des Branković – considérations généalogiques et héraldiques // Зборник радова Византолошког института. — 2004. — Т. 41. — С. 441–452. (фр.)
• Stanković, Vlada, ред. (2016). The Balkans and the Byzantine World before and after the Captures of Constantinople, 1204 and 1453. Lanham, Maryland: Lexington Books.
• Stojkovski, Boris; Ivanić, Ivana; Spăriosu, Laura (2018). Serbian-Romanian Relations in the Middle Ages until the Ottoman Conquest (PDF). Transylvanian Review. 27 (2): 217—229. Архів оригіналу (PDF) за 21 січня 2022. Процитовано 21 вересня 2020.
• Wasilewski, Tadeusz (1963). Przyczynki źródłowe do stosunków Polski ze Słowiańszczyzną południową w wiekach XIII-XVI (PDF). Studia Źródłoznawcze. 8: 117—124.
• Zabolotnaia, Lilia (2010). Câteva precizări despre dinastia Branković. Tyragetia. 4 (2): 115—122.
• Zečević, Nada (2014). The Tocco of the Greek Realm: Nobility, Power and Migration in Latin Greece (14th-15th centuries). Belgrade: Makart.

Портал «Сербія»   Портал «Історія»