Болтнєв Андрій Миколайович

Болтнєв Андрій Миколайович
Ім'я при народженні	Тусовой (Болтнев) Андрей Николаевич
Народився	5 січня 1946(1946-01-05)[1][2] Уфа, РРФСР, СРСР
Помер	12 травня 1995(1995-05-12)[2] (49 років) Москва, Росія інсульт
Поховання	Востряковський цвинтар
Громадянство	СРСР  Росія
Діяльність	актор
Alma mater	Ярославський державний театральний інститут^d (1972) і Державний інститут мистецтв Узбекистану (1985)
Заклад	Драматичний театр Східного військового округу^d, Російський державний драматичний театр Республіки Адигея імені О.С. Пушкіна^d, Новосибірський драматичний театр «Червоний факел»^d і Московський академічний театр імені Володимира Маяковського
Роки діяльності	1973 — 1995
Діти	Марія Болтнєва^d
IMDb	nm0093369
Нагороди та премії

Андрій Миколайович Болтнєв (рос. Андре́й Никола́евич Бо́лтнев; 5 січня 1946, Уфа, РРФСР, СРСР — 12 травня 1995, Москва) — радянський і російський актор театру і кіно. Лауреат Державної премії РРФСР імені братів Васильєвих (1986).

Біографія

Андрій Болтнєв народився 5 січня 1946 року в Уфі (Башкортостан).

Мати Добжинська (Болтнєва) Ніна Костянтинівна.

Дід Андрія Болтнєва, Костянтин Андрійович Добжинський (1889—1966), був народним артистом Грузинської РСР (1954), а бабуся, Ніна Леонідівна Іртеньєва, — заслуженою артисткою РРФСР.

У свідоцтві про народження майбутній актор був записаний як Андрій В'ячеславович Тусовой. Але рідний батько Андрія В'ячеслав Тусовой помер в 1951 році, коли Андрію було 5 років, і в житті Андрія з'явився вітчим Микола Болтнєв, капітан далекого плавання. Андрій був дуже дружний з вітчимом, і провів дитинство і юність в портових містах — Севастополі й Туапсе.

Проходив строкову службу у ВПС в складі ГСВН. У 1970—1972 роках навчався в Ярославському театральному училищі. Після закінчення училища працював у театрах Уссурійська, Майкопа і Новосибірська. У 1985 році заочно закінчив Ташкентський театрально-художній інститут ім. О. М. Островського.

Вперше з'явився на кіноекрані в 1983 році, зігравши роль капітана Гаврилова у фільмі С. Д. Арановича «Торпедоносці».

Але по-справжньому популярним Болтнєва зробила робота в телесеріалі «Протистояння» (1985, реж. С. Аранович), поставленому за однойменним романом Ю. С. Семенова, де Андрій зіграв одну з головних ролей — зрадника Кротова.

Широку популярність актор отримав в період Перебудови, коли на екрани вийшов створений ще в 1984 році фільм Олексія Германа «Мій друг Іван Лапшин», де Болтнев виконав головну роль.

Знімався в декількох українських картинах — на Одеській кіностудії та їм. О. Довженка.

У 1985 році актор новосибірського театру «Червоний факел» отримав запрошення до столичного Академічного театру імені Вл. Маяковського. Чимала роль у цьому належить Наталії Гундарєвій, яка в той час вже була знаменитою та авторитетною актрисою, народною артисткою РРФСР. Але московську прописку акторові все не давали, і його дружині з дитиною довелося залишитися у Новосибірську. Посмертну прописку вдалося дістати друзям актора, щоб Болтнєва можна було хоча б поховати в столиці.

Андрій Болтнєв помер уві сні від інсульту в Москві 12 травня 1995 року. Похований в Москві, на Востряковському кладовищі.

Дочка Андрія Болтнєва — актриса Марія Болтнєва, відома за роллю Насті Клименко в телесеріалі «Глухар».

Нагороди

• 1986 — Лауреат Державної премії РРФСР імені братів Васильєвих — за роль у фільмі «Мій друг Іван Лапшин»
• 1986 — Лауреат Премії МВС СРСР — за роль у фільмі «Протистояння»

Фільмографія

• «Торпедоносці» (1983, інженер-капітан Гаврилов; реж. С. Аранович)
• «Мій друг Іван Лапшин» (1984, Іван Лапшин, начальник карного розшуку; реж. О. Герман)
• «Межа можливого» (1984, Сергій Сергійович Долгов, директор оборонного заводу)
• «Протистояння» (1985, Микола Іванович Кротов, він же Григорій Васильович Міленко, зрадник Батьківщини)
• «Поїздки на старому автомобілі» (1985, Герман Сергійович, батько нового чоловіка колишньої невістки)
• «І ніхто на світі...» (1985, Павло Клименко, полковий комісар)
• «Михайло Ломоносов» (1986, Каргопольский; реж. О. Прошкін)
• «Зустрічна смуга» (1986, Матвій Ілліч Кудінов, чоловік Ольги Степанівни, директор школи)
• «Я зробив все, що міг» (1986, Олексій Данилович Вольський, військлікар)
• «Першоцвіт» (1986, Іван, вітчим)
• «Життя Клима Самгіна» (1986—1988, Попов, жандармський полковник)
• «Мандрівник» (1987, комбат)
• «Честь маю» (1987, Сичов)
• «13-й апостол» (1988, інспектор)
• «Прости нас, саде...» (1988, Юхим Сольцов, поет)
• «Генеральна репетиція» (1988, Парфеній Іванович Нікольський, викладач гімназії; реж. В. Жилко, кіностудія ім. О. Довженка)
• «Важко бути богом» (1989, Будах, учений; реж. П. Фляйшман)
• «Кому на Русі жити...» (1989, капітан Свідерський)
• «Викрадення чарівника» (1989, ландмейстер Фрідріх фон Кокенгаузен)
• «Утамуй моя печалі» (1989, Едуард, п'яниця, чоловік Катерини)
• «День кохання» (1990, Микола Кашин, вітчим Христини, робочий автозаводу)
• «Під північним сяйвом» (1990, Арсеній)
• «В смузі прибою» (1990, начальник карного розшуку, підполковник Костянтин Іванович Семенцов)
• «Яри» (1990, Федот Чугуєв; реж. В. Ісаков, Одеська кіностудія)
• «Невстановлена особа» (1990, ; реж. Н. Збандут, Одеська кіностудія)
• «Джокер» (1991, Капітан; реж. Ю. Кузьменко, Одеська кіностудія)
• «Червоний острів» (1991, удольфі/лікар)
• «Мій найкращий друг — генерал Василь, син Йосипа» (1991, полковник Астаф'єв)
• «Білі одежі»)1992, Іван Ілліч Стрігальов («Тролейбус»))
• «Річард Левове Серце» (1992, Де Во Гісленд, англійський барон)
• «Чорний квадрат» (1992, Пономарьов; реж. Ю. Мороз)
• «Лицар Кеннет» (1993, Де Во Гісленд, англійський барон)
• «Кодекс безчестя» (1993, Тихон Степанович, «Мастодонт», голова правління Держбанку СРСР; реж. В. Шиловський)
• «Мафія безсмертна» (1993, Олексій Миколайович Дробишев)
• «Імперія піратів» (1994, монах; Росія—Україна) та ін.

Примітки

1. Filmportal.de — 2005.
   d:Track:Q15706812
2. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563

Посилання

• Фільмографія на Кіно-Театр. ру [Архівовано 1 вересня 2021 у Wayback Machine.](рос.)