Share to: share facebook share twitter share wa share telegram print page

Берталан Семере

Берталан Семере
угор. Szemere Bertalan
Народився27 серпня 1812(1812-08-27)[1][2]
Vattad, Mezőkövesd Districtd, Боршод-Абауй-Земплен, Угорщина
Помер18 січня 1869(1869-01-18)[1][2][3] (56 років)
Пешт, Пешт, Угорщина
ПохованняМішкольц
Країна Угорщина
Діяльністьполітик, письменник, поет
Знання мовугорська[2]
ЧленствоУгорська академія наук
Посадаmembers of the lower house of Hungarian Dietd[4], Minister of Interior of Hungaryd[5][6], прем'єр-міністр Угорщини[5][7], член Національних зборів Угорщини[d][8], Minister of Interior of Hungaryd[9], Міністр правосуддяd[10] і members of the lower house of Hungarian Dietd[11]
ПартіяOpposition Partyd
ДітиAttila Szemered

Берталан Семере (угор. Szemere Bertalan; 27 серпня 1812, Ватта — 18 січня 1869, Пешт) — угорський політик, один з лідерів Угорської революції (1848—1849), прем'єр-міністр Угорщини, засновник Угорської академії наук.

Біографія

Походив із дворянської родини. У 1832 році закінчив Шарошпатак. Працював у Боршодському управлінні спочатку як нотаріус, пізніше як суддя, а з 1846 року — заступник губернатора округу. У той же період він був двічі (1843—1844 і 1847—1848) депутатом і одним з лідерів опозиції у угорському парламенті проти абсолютної системи Меттерніха в Австрійській імперії.

Після революції в березні 1848 року призначений міністром внутрішніх справ в уряді Лайоша Баттяні. Після падіння Батьяні з влади і спалаху конфлікту з хорватським забороною Йосипом Йелачичем і віденським судом наприкінці вересня того ж року Семере приєднався до Комітету захисту будинків на чолі з Лайошем Кошутом. У грудні його відправили на посаду комісара в північно-східній Угорщині, де організував партизанський опір проти австрійських військ, захоплених Галичиною.

14 квітня 1849 року, коли угорський парламент відмовився від династії Габсбургів і оголосив Кошута губернатором країни, Семере став прем'єр-міністром. За ініціативою Семере і завдяки його зусиллям у липні того ж року парламент Угорщини проголосував резолюцію про права і культурну автономію не вгорських народів. За його ініціативою був прийнятий закон про звільнення євреїв, який не набув чинності через окупацію Угорщини австрійськими та їх союзними російськими військами.

Він не зупинив російське військове втручання дипломатичними засобами, у серпні 1849 року Семере був змушений тікати, як і інші угорські революціонери, в Османську імперію. Засуджений заочно до смерті австрійською владою, після короткого перебування в Константинополі він оселився в Парижі. Брав активну участь у політичному житті угорської еміграції, у тому числі завдяки масовим спогадам про революційні роки у Франції та Німеччині. З його публікаціями на початку 1950-х років, він намагався зменшити репутацію борця за свободу, якиою Кошут користувався за кордоном.

Після 1859 року Семере зіткнувся з конституційним компромісом між угорцями і Габсбургами. У 1865 році, незадовго до того, як цей компроміс став фактом, він був амністований імператором Францем Йосифом і повернувся до Угорщини. У той час Семере вже був важко хворий. Закінчує своє життя в психіатричній лікарні у Пеші.

Примітки

  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #119026201 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б Dr. Constant v. Wurzbach Szemere, Bartholomäus von // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt haben — Wien: 1856. — Vol. 42. — S. 56.
  4. ↑ Béla P. Az 1848-1849. évi első népképviseleti országgyűlés történeti almanachja / за ред. P. Béla — Budapest: Országgyűlés, 2002. — С. 844–845. — 1367 с. — ISBN 963-00-9540-8
  5. ↑ а б Magyar életrajzi lexikon / за ред. K. Ágnes — Budapest: Akadémiai Kiadó, 1967.
  6. ↑ József B., László H. Magyarország kormányai — 5 — Akadémiai Kiadó, 2004. — С. 216. — 549 с.
  7. ↑ József B., László H. Magyarország kormányai — 5 — Akadémiai Kiadó, 2004. — С. 207. — 549 с.
  8. ↑ Dániel B., József P., Judit P. Képviselők és főrendek a dualizmus kori Magyarországon — Eger: Líceum Kiadó, 2020. — С. 156. — 639 с. — ISBN 978-963-496-144-4
  9. ↑ József B., László H. Magyarország kormányai — 5 — Akadémiai Kiadó, 2004. — С. 217. — 549 с.
  10. ↑ József B., László H. Magyarország kormányai — 5 — Akadémiai Kiadó, 2004. — С. 250. — 549 с.
  11. ↑ Béla P. Az 1848-1849. évi első népképviseleti országgyűlés történeti almanachja / за ред. P. Béla — Budapest: Országgyűlés, 2002. — С. 845. — 1367 с. — ISBN 963-00-9540-8

Посилання

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Kembali kehalaman sebelumnya