Бастрикін Олександр Іванович

Олександр Іванович Бастрикін
Олександр Іванович Бастрикін
Голова Слідчого комітету Російської Федерації
Нині на посаді
На посаді з	15 січня 2011
Президент	Дмитро Медведєв Володимир Путін
Попередник	посада заснована
Народився	27 серпня 1953(1953-08-27) (71 рік) Псков, Псковська область, РРФСР, СРСР
Відомий як	політик
Місце роботи	юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету і Слідчий комітет Російської Федерації
Країна	Росія і СРСР
Освіта	Санкт-Петербурзький державний університет
Alma mater	юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету і Санкт-Петербурзький державний університет
Політична партія	Безпартійний
Професія	юрист
Звання	Генерал юстиції Російської Федерації
Нагороди	Медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Олександр Іванович Бастрикін (рос. Алекса́ндр Ива́нович Бастры́кин, нар. 27 серпня 1953, Псков, Псковська область, РРФСР, СРСР) — російський державний діяч, юрист. Голова Слідчого комітету РФ з 15 січня 2011 року.^[1] Генерал юстиції Російської Федерації (2016). Доктор юридичних наук (1987), професор (1990). Заслужений юрист РФ.

У зв'язку із Закон Магнітського та за порушення прав людини в Росії перебуває під санкціями Євросоюзу, США, Британії, Канади, Австралії та деяких інших країн.

Життєпис

У 1970 році Бастрикін закінчив 27 середню школу з поглибленим вивченням російської мови, літератури та історії.

У 1975 році закінчив юридичний факультет Ленінградського державного університету.

В юнацькі роки Бастрикін протягом восьми років займався класичним танцем у Народному театрі балету Палацу культури імені Першої п'ятирічки. Поряд з цим захоплювався волейболом, грав на гітарі в студентському вокально-інструментальному ансамблі юридичного факультету ЛДУ.

У 1975—1978 роках служив в органах внутрішніх справ Ленінграда — інспектором карного розшуку, слідчим.

Працюючи міліції, вступив до лав КПРС.

З партії не виходив аж до припинення її діяльності в 1991 році.

У 1979—1980 роках — аспірант юридичного факультету ЛДУ по кафедрі кримінального процесу і криміналістики.

У 1980 році захистив на Вченій раді юридичного факультету ЛДУ кандидатську дисертацію по темі: «Проблеми розслідування кримінальних справ».

У 1987 році там же захистив докторську дисертацію Взаємодію внутрішньодержавного та міжнародного права у сфері радянського кримінального судочинства.

У 1980—1988 роках — викладач юридичного факультету ЛДУ по кафедрі кримінального процесу і криміналістики. Викладацьку діяльність в університеті поєднував із громадсько-політичною роботою.

У 1980—1982 роках — секретар комітету ВЛКСМ ЛДУ, член партійного комітету ЛДУ^[2].

У 1982—1983 роках — секретар Ленінградського міськкому ВЛКСМ. У 1983—1985 роках — секретар Ленінградського обкому ВЛКСМ. Курирував роботу відділів агітації і пропаганди, культури, військово-патріотичного виховання молоді, Ленінградського міського комсомольського оперативного загону, питання взаємодії з комсомольськими організаціями Ленінградського військового округу, Ленінградської військово-морської бази, внутрішніх і прикордонних військ, правоохоронних органів Ленінграда і Ленінградської області. Був народним депутатом Дзержинської районної ради народних депутатів Ленінграда і Ломоносівської ради народних депутатів Ленінградської області.

У 1985—1986 роках — старший викладач юридичного факультету ЛДУ, вів основний курс лекцій і практичних занять з криміналістики, читав спецкурс «Розшук, дізнання, слідство».

У 1986—1988 роках — заступник секретаря парткому КПРС.

У 1988—1991 роках — директор інституту удосконалення кваліфікації слідчих працівників при Прокуратурі СРСР в Ленінграді, завідувач кафедри слідчої тактики.

Жовтень 1991 року — січень 1992 року — тимчасово не працював^[3].

1992 — завідувач кафедри права.

1992—1995 роках — ректор і професор Санкт-Петербурзького юридичного інституту.

У 1995 році — завідувач кафедри, професор кафедри транспортного права Санкт-Петербурзького державного університету водних комунікацій.

У 1996—1998 роках — помічник командувача військами округу з правової роботи — начальник правового управління Північно-Західного округу внутрішніх військ МВС Росії. Одночасно вів викладацьку роботу в Санкт-Петербурзької Академії МВС Росії і Санкт-Петербурзькому училищі внутрішніх військ МВС Росії.

У 1998—2001 роках — директор Північно-Західного відділення Російської правової академії Міністерства юстиції РФ, Голова Вченої ради, завідувач кафедри теорії держави і права.

У 2001—2006 роках очолював Головне управління Міністерства юстиції Російської Федерації Північно-Західному федеральному округу, продовжуючи викладацьку роботу у Російської правової академії Мін'юсту Росії.

З 12 червня 2006 року — начальник Головного управління Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації в Центральному федеральному окрузі.

6 жовтня 2006 року на 183-му засіданні Ради Федерації РФ Бастрикін був затверджений на посаді заступника Генерального прокурора РФ.^[4][5]. На посаді заступника Генерального прокурора РФ курирував питання дотримання законності в органах попереднього слідства.

22 червня 2007 року — затверджений заступником генпрокурора РФ^[6].

З 7 вересня 2007 року Бастрикін приступив до виконання обов'язків на новій посаді. З посади Першого заступника Генерального прокурора РФ він звільнений не був.

15 січня 2011 року^[7] призначений Головою Слідчого комітету РФ.

Бастрикін із Караєвим, листопад 2009

Член Президії Ради при Президенті РФ з протидії корупції.

Голова Слідчого комітету РФ

З 15 січня 2011 року — Голова Слідчого комітету РФ.

У 2008 році Бастрикін особисто очолив розслідування вбивства прокурора Саратовської області. Ретельно підготовлене замовне вбивство було розкрито в гранично короткий строк — протягом трьох тижнів.^[8]

У серпні 2008 року особисто очолив роботу слідчої групи Слідчого комітету в складі 250 слідчих на території Південної Осетії з розслідування фактів збройної агресії Грузії проти Південної Осетії. Підсумком розслідування стали понад 500 томів кримінальної справи, переданих Росією в Міжнародний Суд у Гаазі.

22 травня 2009 року Бастрикін виступив з різкими заявами на міжвідомчій нараді з питань боротьби із злочинністю.

У 2010 році керував розслідуванням масового вбивства в станиці Кущевська Краснодарського краю.

15 січня 2011 року Слідчий комітет РФ став самостійним органом в Росії.

Керував діяльністю слідчої бригади СК РФ по розслідуванню злочинної діяльності Барсукова-Кумаріна, засудженого 18 серпня 2016 року до 23 років позбавлення волі.

У 2014 році ініціював кримінальне переслідування вищих посадових осіб Міністерства оборони та внутрішніх справ України, а також військовослужбовців української армії за «вчинення тяжких злочинів проти мирного населення Південного Сходу України. Зазначеним особам пред'явлено обвинувачення у вчинення військових злочинів і геноциду», вони оголошені в міжнародний розшук.

Ввів в повсякденну практику щомісячні особисті прийоми громадян Головою Слідчого комітету РФ у Москві та інших регіонах Росії, відкрив у регіонах приймальні Голови СК РФ.

За ініціативою Бастрикіна в 2016 році утворено Раду керівників слідчих органів СК Росії для обговорення актуальних проблем діяльності територіальних підрозділів СК РФ, а також Рада молодих слідчих Слідчого комітету РФ для обговорення і вирішення нагальних проблем у їх діяльності.

З'явився ініціатором створення Кадетського корпусу Слідчого комітету РФ імені Олександра Невського в Москві, а також кадетських класів у різних регіонах країни.

За її ініціативою створені й успішно функціонують Московська і Санкт-Петербурзька Академія Слідчого комітету РФ. 1 вересня 2017 року передбачається відкриття в Санкт-Петербурзі другого кадетського корпусу Слідчого комітету Росії.

У липні 2017 року, Бастрикіним прийнято рішення про створення в Слідчому комітету Криміналістичного центру.

Санкції

З 28 квітня 2017 року перебуває під персональними санкціями України.^[9][10]

9 січня 2017 року США внесли Бастрикіна до «списку Магнітського».

21 лютого 2017 року Палата громад Великобританії ухвалила закон-аналог «Закону Магнітського» США, куди разом із іншими росіянами включила Бастрикіна.

3 листопада 2017 року через закон про жертв корумпованих іноземних урядів — аналог «акту Магнітського», включений до списку санкцій Канади, з аналогічних підстав у 2022 році потрапив і під санкції Австралії.

2 травня 2021 року був внесений до списків санкцій ЄС за серйозні порушення прав людини в Росії, включаючи довільні арешти та затримання, а також «широкомасштабні та систематичні репресивні кампанії комітету проти російської опозиції, спрямовані проти її членів і провідні проти них розслідування».

Сім'я

Є непризнаний син - Борис Олександрович Ревнов (радник управління конституційних основ публічного права)^[11]

Нагороди

Державні нагороди

• Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (2008).
• Орден «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня» (2012).
• Орден Олександра Невського — за активну законотворчу діяльність, заслуги у зміцненні законності і правопорядку, багаторічну сумлінну працю (2013)^[12].
• Орден Пошани (2014).
• Орден Пошани (так звана «Південна Осетія», (Грузія) 2009)
• Орден Дружби (Вірменія, 2016)
• Орден «За заслуги»
• Почесна грамота Президента Російської Федерації (2009)
• Почесна грамота Голови Ради Федерації Федеральних Зборів РФ
• Почесна грамота Державної Думи Федеральних Зборів РФ
• 11 січня 2007 року присвоєно звання «Заслужений юрист РФ»^[13].

Громадські нагороди

• Орден Петра Великого I ступеня «За видатні заслуги і великий особистий внесок у розвиток і зміцнення Держави Російської»
• Знак Честі «Срібний хрест» Георгіївського Союзу
• Лауреат Премії Асоціація юристів Росії|Асоціації юристів Росії(2011)
• Почесна грамота Регіональної громадської організації «Ліга ветеранів служби по боротьбі з організованою злочинністю».
• Диплом Російсько-Слов'янського руху «Російський марш-слов'янське віче» — за особистий внесок у справу відродження національної самосвідомості, духовно-моральних підвалин російського народу.

Звання

• Почесний працівник юстиції Росії.
• Почесний працівник прокуратури РФ.
• Почесний працівник Слідчого комітету при Прокуратурі РФ.
• Почесний співробітник Слідчого комітету РФ.

Чини

• Державний радник юстиції 2 класу органів юстиції (2002)^[14].
• Державний радник юстиції 1 класу (2006)^[15]
• Полковник міліції
• Козачий полковник
• Генерал-полковник юстиції (2011)
• Генерал юстиції РФ (2016)^[16].

Примітки

1. Зустріч з Головою Слідчого комітету Росії Олександром Бастрикіним. Президент России (рос.). Архів оригіналу за 28 серпня 2017. Процитовано 15 січня 2011.
2. Голова Слідчого Комітету Олександр Бастрикін Іванович // Офіційна біографія на сайті слідчого комітету. Архів оригіналу за 5 листопада 2015. Процитовано 8 серпня 2018.
3. Перший заступник Генерального прокурора — Голова Слідчого комітету при прокуратурі Російської Федерації // Офіційний сайт Генеральної прокуратури Російської Федерації. Архів оригіналу за 30 жовтня 2013. Процитовано 8 серпня 2018. [Архівовано 2013-10-30 у Wayback Machine.]
4. Щоденник засідання. 183 засідання Ради Федерації 06.10.2006"
5. Постанова Ради Федерації ФС РФ від 6 жовтня 2006 року № 297-СФ"
6. Постанова Ради Федерації ФС РФ від 22 червня 2007 року № 250-СФ «Про призначення Бастрикіна Олександра Івановича на посаду Першого заступника Генерального прокурора Російської Федерації — Голови Слідчого комітету при прокуратурі Російської Федерації»
7. Указ Президента РФ від 14.01.2011 № 39 "Про Голову Слідчого комітету Російської Федерації^{[недоступне посилання з лютого 2019]}
8. Андрій Куликов. [rg.ru > sulet/3254 Вбивство прокурора розкрито] // Російська газета : газета. — 2008. — Березень.
9. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №133/2017 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)".
10. БАСТРИКІН Олександр Іванович - біографія, досьє, активи | Війна і санкції. sanctions.nazk.gov.ua (укр.). Процитовано 14 березня 2023. [Архівовано 2023-03-14 у Wayback Machine.]
11. В Кремль по блату: как дети элиты устраиваются на работу в Администрацию Президента (укр.), процитовано 14 березня 2023
12. Указ Президента Російської Федерації від 13 вересня 2013 р. № 718 «Про нагородження державними нагородами Російської Федерації» [Архівовано 2013-09-21 у Wayback Machine.]
13. Указ Президента Російської Федерації від 11 січня 2007 року № 16 «Про нагородження державними нагородами Російської Федерації працівників органів прокуратури Російської Федерації»^{[недоступне посилання з лютого 2019]}
14. Указ Президента Російської Федерації від 25 липня 2002 року № 781 «Про присвоєння класних чинів федеральним державним службовцям органів юстиції Російської Федерації» [Архівовано 2015-07-13 у Wayback Machine.]
15. Указ Президента Російської Федерації від 8 грудня 2006 року № 1373 «Про присвоєння класних чинів працівникам органів прокуратури Російської Федерації» [Архівовано 2015-07-13 у Wayback Machine.]
16. Указ Президента Російської Федерації від 20.02.2016 № 73 «Про присвоєння військових звань вищих офіцерів, спеціальних звань вищого начальницького складу та вищих спеціальних звань». Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 8 серпня 2018. [Архівовано 2016-03-03 у Wayback Machine.]