Балансування на межі, також балансування над прірвою (англ.brinkmanship) — прийом переговорів (зазвичай у дипломатії, але використовується також у бізнесі), коли одна з сторін переговорів підштовхує події до небажаної для обох сторін, часто катастрофічної, розв'язки, з розрахунком на те, що в останній момент друга сторона у цілях самозбереження поступиться, так у підсумку вдасться уникнути катастрофи а також отримати односторонню перевагу. У дипломатії катастрофічною розв'язкою зазвичай є війна, що й породило крилатий вислів «балансування на межі війни» для означення політики, направленої на нагнітання воєнної погрози.
Походження назви
Винахід англійського слова англ.brinkmanship приписують Даллесу, держсекретарю США під час Холодної війни. Так, стаття у журналі «Лайф» від 16 січня 1956 року, котра вважає написаною під впливом Даллеса, містила фрази: «Необхідним умінням є здібність підійти до самого краю війни, не починаючи її. Той, хто уникає цієї грані, боїться її — програє».[1] На думку Даллеса, успішне балансування на грані війни включало:
стримування китайських комуністів через демонстрацію воєнно-морських сил;
уникнення вторгнення комуністів у Цзиньмэнь шляхом прийняття у Конгресі резолюції по Тайваню.
Сам прийом набагато старший за термін. Той же термін використовується дослідниками для опису, наприклад, подій Цивільної війни у США[2].
Психологія
Дослідники вважають, що загрози набувають додаткової ваги, якщо є можливість показати противнику готовність до ірраціональних дій і невідворотність загрози. Балансування на грані ілюструє гра («англ.chicken»), у якій два учасника розганяють автомобілі назустріч один одному; хто відвертає програє.[3] В американському фольклорі наводиться стратегія для підвищення ймовірності перемоги у такій грі: демонстративно викрутити своє кермо, поставивши противника перед вибором між катастрофою і програшем. Також ефективною є демонстрацією великих затрат, які пропадуть, якщо загроза не буде виконана.
В умовах ядерного протистояння, активна підготовка до війни працює одразу у двох напрямках: як доказ готовності до ірраціональних дій і демонстрація колосальних затрат, які виявляться марними, якщо ядерної війни не буде.
У дипломатії
Балансування на грані війни, зазвичай застосовується з однією з трьох взаємопов'язаних цілей:[3]
запобігти виконанню суперником його зобов'язань;
примусити поступитись;
зганьбити суперника.
Прикладами балансування на грані війни вважають:[3]
Класичним прикладом небезпек політики балансування на грані війни, служить початок Першої світової війни. Головні гравці (Німеччина, Франція, Росія) не збиралися починати війну, і ні одна з держав не планувала війни у масштабі всього континенту. У сторін був план досягти своїх цілей без оголошення війни, але стратегічна фривольність[4] і неадекватне управління кризою призвело до війни.[5]
У якості прикладів катастроф в бізнесі і відповідного балансування на грані зазвичай приводять:
Страйк — збитки від страйку зазвичай перевищують те, що компанія втратила б, вступивши робітникам. З іншої сторони, неотримана за час страйку зарплата зазвичай перевищує те, що робітники втратили б, вступивши компанії. Тим самим, у разі страйків обидві сторони програють; однак, кожна із сторін може спробувати отримати односторонню перевагу, погрожуючи страйком або локаутом;
розрив виробничо-територіальний зв'язків. Наприклад, якщо два близько розташовані підприємства потребують одне іншого для виготовлення або збуту продукції (кооперація або ситуація «постачальник — споживач комплектующих виробів»), то руйнування зв'язку між ними буде катастрофічно для обох. З іншої сторони, погрожуючи руйнуванням зв'язків можна отримати цінові переваги.
Аналіз балансування на грані дозволяє запропонувати неочевидні стратегії для переговорів, наприклад:
Нерозумні і необґрунтовані вимоги часто покращують позицію під час переговорів, так як показують готовність «йти до кінця» (з іншої сторони, завжди є ризик викликати у іншої сторони емоційну і нерозумну реакцію).
У мистецтві
Скульптор Горас Клиффорд Вестерманн створив статую . Brinkmanship[10].
