Апара́тне забезпе́чення (англ.hardware) — електронні і механічні частини обчислювального пристрою, що входять до складу системи чи мережі (програмне забезпечення і дані, які обробляє система, не є апаратним забезпеченням). До апаратного забезпечення належать: електронні схеми (арифметичні, логічні, цифрові і аналогові), реалізовані у вигляді різних електронних пристроїв і приладів, пристрої вводу-виводу, схеми і компоненти живлення (батареї, перетворювачі напруг і струмів), діагностична і тестувальна апаратура, пасивні компоненти (шасі, корпуси, стійки, комп'ютерні роз'єми і інше).
Основні компоненти сучасного персонального комп'ютера: монітор, системна плата з процесором, оперативна пам'ять, дві карти розширення, блок живлення, оптичний привід, твердий диск, клавіатура і миша.Вигляд зсередини, комп'ютера, зібраного з компонентів. Блок живлення знаходиться внизу і має власний вентилятор.
Персональний комп'ютер (ПК, англ.personal computer, PC) є одним з найбільш використовуваних типів комп'ютера через його універсальність і низьку ціну. Ноутбуки є концептуально схожими, але можуть використовувати спеціальні компоненти для зменшення споживаної потужності.
Комп'ютерний корпус вміщує більшість компонентів системи і забезпечує їх механічну фіксацію і захист від можливих пошкоджень при перенесенні, як і захист від електростатичних розрядів. Також дизайн корпуса впливає на рух повітряних потоків всередині нього (що важливо у випадку сильного нагрівання компонентів) і на екранування електромагнітного випромінення, генерованого електричними схемами. У великих корпусах типу «башта» зазвичай є достатньо простору для кількох додаткових твердих дисків і іншої периферії. Один з напрямків сучасного[коли?] дизайну ноутбуків — від'єднувана клавіатура, що за наявності сенсорного екрану дозволяє легко перетворити комп'ютер на планшетний комп'ютер.
Ентузіасти часто змінюють корпуси під власні потреби чи естетичні смаки (case modding[en]).
Майже завжди корпус настільного комп'ютера містить також блок живлення — пристрій для перетворення змінного струму мережі на набір напруг, необхідних для живлення схем комп'ютера. Ноутбуки можуть працювати від вбудованих акумуляторів, а блок живлення в них як правило виконує роль зарядного пристрою[1].
У одному з перших «персональних» комп'ютерів MITS Altair 8800 центральна плата була повністю пасивною і являла собою кілька роз'ємів (слотів), з'єднаних паралельно (даний підхід пізніше трансформувався у промислову шину S-100, затверджену IEEE). У Altair 8800 центральний процесор розміщувався на окремій платі, що вставлялася у один зі слотів, так само як і контролери пристроїв вводу-виводу.
Сучасні системні плати можуть містити наступні компоненти:
Центральний процесор, що здійснює більшість обчислень, потрібних для виконання комп'ютерних програм. Через виділення процесором тепла він зазвичай охолоджується за допомогою радіатора з додатковим вентилятором або без; існують і системи рідинного охолодження. Починаючи з середини 2010-х років більшість процесорів містять також вбудований графічний співпроцесор. Тактова частота процесора визначає, як швидко він виконує інструкції, і вимірюється як правило у мегагерцах або гігагерцах. Багато[які?] сучасних процесорів мають можливість понаднормового збільшення частоти («розгін», «оверклокінг»), при цьому відповідно збільшується його тепловиділення.
Набір мікросхем підтримки, або чипсет (англ.chipset), що як правило включає так званий північний міст і опційно південний міст. Головні функції чипсета: організація інтерфейсу між процесором, оперативною пам'яттю, шинами розширення і вбудованими пристроями вводу-виводу.
Оперативна пам'ять (RAM), де зберігаються код і дані програм, які виконує процесор. Модулі оперативної пам'яті як правило виготовляються за стандартом DIMM; починаючи приблизно з 2015 року типовими об'ємами модулів DIMM є 2, 4 або 8 гігабайт.
Мікросхеми постійної пам'яті (ROM), де зберігається firmware або базова система вводу-виводу — спеціальна програма, що починає виконуватися, коли на комп'ютер подається живлення або він перезапускається. Процес початкового «розкручування» системи називається bootstrapping[en].
Шини розширення зі з'єднувачами або слотами, до яких під'єднуються плати, що реалізують додаткову функціональність.
Карта розширення (від англ.card), або плата розширення — друкована плата зі стандартизованим роз'ємом, що може бути вставлена у слот на системній платі з метою розширення функціональності комп'ютера. Наприклад, якщо системна плата не містить вбудованого аудіоконтролера, але має слот розширення, проблему можна вирішити додаванням у слот звукової плати.
Пристрої збереження інформації, накопичувачі
Жорсткий диск — пристрій збереження інформації довільного доступу, заснований на принципі магнітного запису. Твердотільний накопичувач (SSD) — комп'ютерний енергонезалежний запам'ятовуючий пристрій, на основі мікросхем пам'яті; альтернатива жорсткому диску.
Оптичний накопичувач — електричний пристрій для зчитування і (залежно від конструкції) запису інформації з оптичних носіїв (наприклад, CD-ROM або DVD-ROM).
У. Б. Ярка, Т. М. Білущак. 1 // Інформатика та комп'ютерна техніка : навчальний посібник (у 2-х частинах). — Львів, 2015. — 199 с. — (Інформація. Комунікація. Документація; випуск 6)
