Шерсть коротка, гладка, щільно прилегла, блискуча. Допустимі будь-які забарвлення — суцільні й з мітками, колір не впливає на робочі якості.[2] Вуха високо посаджені, можуть бути коротко підрізані. Хвіст іноді підрізають, проте це не визнається Об'єднаним клубом собаківництва.
Дванадцять країн Європи, а також Австралія, Канада, деякі частини Сполучених Штатів, Еквадор, Малайзія, Нова Зеландія, Пуерто-Рико, Сінгапур і Венесуела прийняли певну форму законодавства щодо породи собак типу пітбуль, включно з американськими пітбультер'єрами, починаючи від прямих заборон до обмежень і умов щодо власності. Кілька штатів Австралії накладають обмеження на породу, включаючи обов'язкову стерилізацію. Пітбультер'єри заборонені у Сполученому Королівстві, в канадській провінції Онтаріо та в багатьох місцях Сполучених Штатів.
Пітбультер’єри виконують роль собак-компаньйонів, робочих собак, атлетичних спортивних собак (підтягування тягарів, French Ring Sport, Top Dog), в дуже рідкісних випадках поліцейських собак і собак-терапевтів. Пітбультер'єри також становлять більшість собак, які використовуються для незаконних собачих боїв в Америці. Крім того, правоохоронні органи повідомляють, що цих собак використовують для інших мерзенних цілей, таких як охорона незаконних операцій з наркотиками, використання проти поліції та як собак для нападу.
Історія породи
Америка́нський пітбультер'є́р
Американський пітбультер'єр завжди був популярною породою в США. Використовувався в собачих боях нарівні з деякими іншими породами собак, однак досить швидко витіснив їх з цього спорту. Порода склалася на основі Старо бульдога і тер'єра[1]. Сила і прагнення до перемоги, властиві бульдогам, а також швидкість і реакція тер'єра, зробили цю собаку універсальною у своїй сфері використання. Крім того, у пітбультер'єрів, розвинені дуже високі здібності до навчання. У зв'язку із забороною собачих боїв у США була організована кампанія по забороні цієї породи в цілому, це стало дуже важким часом для пітбулів. У хід були пущені всі засоби, описувалися нещасні випадки за участю пітбулів, з жахливими подробицями подій. Сталася «міфологізація і демонізація» породи. Прикріпилися «ярлики» про надмірну агресивність і нечутливості до болю. Сьогодні Американський пітбультер'єр менш популярний як у самих США, також і у світі, особливо в порівнянні з піком своєї популярності в 1980-х у зв'язку зі звинуваченнями в невмотивованої агресії й несподіваних нападах на людей, хоча з правильною підготовкою АПБТ, може перетвориться в робочу собаку з великим полем діяльності охороняти й пасти худобу, полювати, працювати в поліції й знищувати гризунів і т. д.[3] Хоча необхідно додати, що відсутність такої підготовки та утримання даної породи собак як домашніх улюбленців без будь-якого дресування часто призводить до того, що собака стає небезпечна для оточення [1], в т.ч. і для своїх господарів. Проте, було багато випадків коли собаки цієї породи атакували своїх господарів, дітей, кішок та собак з якими вони росли навіть в умовах правильного дресування й підготовки.
У вересні 2000 року Центри з контролю та профілактики захворювань США (CDC) опублікували дослідження, в якому розглядалися смертельні випадки, пов’язані з укусом собаки (смерть людини внаслідок укусу собаки), щоб «узагальнити породи собак, залучених до смертельних нападів на людей під час 20-річного періоду та оцінити наслідки для політики». Дослідження вивчило 238 смертельних випадків між 1979 і 1998 роками, в яких була відома порода собак. Було виявлено, що «дані вказують на те, що ротвейлери та собаки типу пітбулів становили 67% людських DBRF (смертельних випадків, пов’язаних з укусами собак) у Сполучених Штатах між 1979 і 1998 роками», і що «дуже малоймовірно, що вони були настільки розповсюдженою породою». Оскільки собак цієї породи був не такий високий відсоток, а відсоток смертей від собак цієї породи був дуже високим, виявляється, що існує специфічна для породи проблема зі смертельними наслідками».
До цього дня більшість вбивств (і просто нападів) собак у Сполучених Штатах відбуваються через пітбулів, не дивлячись на те що цих собак відносно небагато.
Голова суха, середньої довжини, прямокутна, череп плоский і широкий між вухами, щоки опуклі.
Морда квадратного формату, широка і глибока.
Щелепи сильні, міцні.
Прикус ножицеподібний.
Вуха природні або підрізані, високо поставлені.
Очі мигдалеподібні, середньопосаджені.
Колір будь-який.
Мочка носа будь-якого кольору з широко розкритими ніздрями.
Шия суха, мускулиста, злегка опукла, розширюється до холки.
Лопатки сильні, м'язисті, широкі й косо поставлені.
Спина коротка і сильна, злегка похила від холки до основи хвоста.
Поперек трохи опуклий. Живіт злегка підтягнутий.
Грудна клітка глибока, але не дуже широка. Справжні ребра помірно опуклі, тісно прилягають одне до одного, еластичні, помилкові ребра довгі.
Хвіст короткий у порівнянні з розміром собаки, низько поставлений, звужується до кінця.
У русі й при порушенні підіймається до лінії спини. Куций хвіст не допускається.
Кінцівки з довгими, округлими й міцними кістками без елементів грубості або завантаженості. Пясті прямі, стрімкі, міцні. Лапи середніх розмірів. Рухи легкі, пружні. Хода в розвалку або однохідь не допускаються. Стегна довгі, м'язисті. Скакальні суглоби низько опущені, плесна короткі, стрімкі.
Шерсть блискуча, коротка, щільно прилегла, жорстка на дотик, без підшерстя; живіт без волосяного покриву.
