Алвару Куньял народився в Коїмбрі (муніципальна громада Се-Нова), син Авеліну Енрікеша да Кошти Куньяла, юриста, лібераліста і республіканця, за походженням з Сеї, і Мерседеш Феррейри Сімойш Баррейріньяш Куньял, переконаної католички.
Дитинство Алвару пройшло в Сеї, де він почав ходити до початкової школи. Проте навчання в початковій школі Сеї тривало не довго — батько забрав його зі школи, сказавши, що «не хоче, щоб його дитина навчалася в школі з авторитарною вчителької-дівчинкою з п'ятьма очима»[3].
У віці 11 років Алвару разом з сім'єю переїхали до Лісабона, де здобув середню освіту в Ліцеї Камоенса. Згодом всупив на юридичний факультет Лісабонського університету, де і розпочав свою революційну діяльність.
У 1931 році, у віці сімнадцяти років, вступає в ряди Комуністичної партії Португалії (PCP), а також стає членом Ліги друзів Радянського Союзу (порт.Liga dos Amigos da URSS).
У 1934 році був обраний представником студентів у сенаті Лісабонського університету.
У 1935 році був обраний генеральним секретарем Федерації комуністичної молоді (порт.Federação das Juventudes Comunistas).
У 1935 році, після візиту до Радянського Союзу, був обраний до Центрального Комітету Комуністичної партії Португалії.
Протягом декади 1930-х років Алвару Куньял працював у різних газетах і журналах, таких як Seara Nova, O Diabo, а також у підпільних виданнях Комуністичної партії Португалії — Avante і O Militante, де опублікував різні статті про політичну й ідеологічну інтервенцію.
У 1940 році Алвару Куньял у супроводі поліції представив свою тезу (дипломну роботу) на юридичному факультеті. Темою цієї роботи стала Легалізації абортів, — дуже малозвичайне питання для тих часів. Не зважаючи на досить несприятливі політичні умови, а в католицькій Португалії часів диктатури аборти були заборонені, Алвару Куньял отримав класифікацію у 16 балів (з максимально можливих 20-ти).
Фрагмент реставрації у в'язниці Пеніша (для політичних в'язнів) часів диктаторського режиму Салазара — місце останнього ув'язнення Куньяла, звідки він втік у 1960 р.
За свої комуністичні погляди і їх непохитність, а також за опозицію режиму Нової держави, був ув'язнений у 1937, 1940 і 1949—1960 роках, — на загал «відсидів» 13 років, 8 з яких провів у повній ізоляції. 3 січня1960 року, Алвару Куньял разом з іншими товаришами (усі були видатними членами Комуністичної партії Португалії), реалізували знамениту втечу з Пеніша, яка стала можливою завдяки ретельному плануванню і чіткій координації між зовнішньою та внутрішньою сторонами в'язниці.
Подальше перебування в Португалії Алвару Куньяла загрожувало його свободі, тому у 1962 році Комуністична партія Португалії посилає його за кордон, спочатку до Москви, а потім до Парижа.
У 1968 році Алвару Куньял головував на Конференції комуністичних партій Західної Європи, що свідчить про його впливовість і визнання, які вже тоді мав у міжнародному комуністичному русі. Під час цієї зустрічі виступив одним із найрішучіших прихильників вторгнення у на той час Чехословаччину танків країн-членів Варшавського договору, що відбулося у тому ж році.
Алвару Куньял на мітингу Комуністичної партії Португалії в Порту, вересень 1980 р.Алвару Куньял разом з іншими керівниками партії в Порту, 5 травня 1982 р., на похороні двох робочих-антифашистів застрілених спецназівцями поліції напередодні 1 травня[4]Алвару Куньял під час візиту до Німецької Демократичної Республіки, 22 жовтня 1982 р.
Повернувся до Португалії за кілька днів після революційних подій 25 квітня1974 року.
Був міністром I, II, III та IV тимчасових у післяреволюційних період урядів, а також депутатом Асамблеї Республіки з 1975 по 1992 рік.
З 1982 року і протягом 10 років був членом Державної Ради, залишивши цю посаду, коли склав повноваження генерального секретаря КПП у 1992 році.
Крім керівництва партією, писав романи і був художником. Писав під псевдонімомМануел Тьяґу (Manuel Tiago), в якому «зізнався» лише в 1995 році. Картини Куньяла неодноразово виставлялись не тільки в Португалії, а й за кордоном[5].
В останні роки життя хворів на глаукому, в результаті чого став сліпим.
Помер 13 червня2005 року[6], у Лісабоні, у віці 91 року. Одним з перших в Португалії після смерті Куньяла відгукнувся колишній президент РеспублікисоціалістМаріу Соареш, який назвав Куньяла «великим борцем з фашизмом, все життя якого заслуговує захоплення». Соареш також заявив, що лідер португальських комуністів зіграв видатну роль у процесі переходу Португалії від диктатури до демократії[5]. На похорон Алвару Куньяла, що відбувся 15 червня, прийшло близько 250 тис. чоловік. За його ж бажанням, тіло було кремовано.
Залишив після себе дочку, Ану Куньял, яка народилася 25 грудня1960 року від Ізаури Марії Морейри.
У пам'яті багатьох Алвару Куньял залишився революціонером, який ніколи не зрадив своїм ідеалам.
O Aborto: Causas e Soluções (укр.Аборт: причини і рішення)[7]. Порту, видавництво «Campo das Letras», 1997.
Rumo à Vitória: As Tarefas do Partido na Revolução Democrática e Nacional (укр.Курс на перемогу: завдання партії під час національно-демократичної революції)[8], видавництво «Avante!», 1964.
A Questão Agrária em Portugal (укр.Аграрне питання в Португалії). Ріо-де-Жанейро, видавництво «Civilização Brasileira»[9], 1968.
O Radicalismo Pequeno-Burguês de Fachada Socialista (укр.Радикалізм дрібної буржуазії як маска соціалістів), Лісабон, видавництво «Avante!»[10], 1974.
A Revolução Portuguesa: O Passado e o Futuro (укр.Португальська Революція: минуле і майбутнє). Лісабон, видавництво «Avante!»[11], 1976.
As Lutas de Classes em Portugal nos Fins da Idade Média (укр.Класова боротьба в Португалії у часи пізнього Середньовіччя). Лісабон, видавництво «Estampa», 2-ге видання, перероблене і доповнене, 1980.
O Partido com Paredes de Vidro (укр.Партія зі скляними стінами). Лісабон, видавництво «Avante!», 1985.
Discursos Políticos (укр.Політичні промови), у 22 томах, з 1974 по 1987 рік.
Acção Revolucionária, Capitulações e Aventura (укр.Революційна дія, капітуляції і пригоди). Лісабон, видавництво «Avante!», 1994.
A Arte, o Artista e a Sociedade (укр.Мистецтво, митець і суспільство), Лісабон, видавництво «Caminho», 1996. ISBN 972-21-1068-3.
A Verdade e a Mentira na Revolução de Abril: A Contra-Revolução Confessa-se (укр.Правда і брехня квітневої революції: зізнання контр-революції). Лісабон, видавництво «Avante!», 1999.
Алвару Куньял написав багато романів і оповідань під псевдонімом Мануела Тьягу. Серед його найвідоміших літературних праць виділяють:
Até Amanhã, Camaradas (укр.До побачення, товариші). Лісабон, видавництво «Avante!»[12].
Cinco Dias, Cinco Noites (укр.П'ять днів, п'ять ночей). Лісабон, видавництво «Avante!»[13]
A Estrela de Seis Pontas (укр.Шестикутна зірка). Лісабон, видавництво «Avante!»
A Casa de Eulália (укр.Будинок Еулалії). Лісабон, видавництво «Avante!»
Um Risco na Areia (укр.Риска на піску). Лісабон, видавництво «Avante!», 2000.
Sala 3 e Outros Contos (укр.Зала 3 і інші розповіді). Лісабон, видавництво «Avante!», 2001.
Os Corrécios e Outros Contos. Лісабон, видавництво «Avante!», 2002.
Lutas e vidas: Um Conto (укр.Боротьба і життя: розповідь). Лісабон, видавництво «Avante!», 2003.
Як художник, був автором обкладинок деяких книжок, зокрема першого видання Esteiros за авторства Соейру Перейри Гомеша. Видав також власну збірку Desenhos da Prisão — I і II (укр.Тюремні малюнки), Лісабон, видавництво «Avante!».
Як перекладач, Алвару Куньял відзначився завдяки перекладу відомої праці Вільяма ШекспіраКороль Лір, Лісабон, видавництво «Caminho», 2002 (1-е видання цієї версії). ISBN 972-21-1485-9. Перша публікація цього перекладу була частиною тому збірки
Праці Шекспіра[14], містила п'єси Ромео і Джульєта, за перекладом Луїша Соузи Ребелу, і Сон у літню ніч, за перекладом Марії да Саудаде Кортезау. Власне переклад Алвару Куньял зробив, перебуваючи у лісабонській в'язниці
з 1953 по 1955 рік[15]. У цей час Алвару Куньял використовував псевдонім Марія Мануела Серпа (порт.Maria Manuela Serpa).
Avillez, Maria João. Conversas com Álvaro Cunhal e outras lembranças. Lisboa, Temas e Debates, 2004. ISBN 972-759-733-5
Pereira, José Pacheco. Álvaro Cunhal: Uma biografia política. Lisboa, Temas e Debates:
Vol. I: «Daniel» o jovem revolucionário (1913—1941), 1999. ISBN 972-759-150-7
Vol. II: «Duarte», O dirigente clandestino (1941—1949), 2001. ISBN 972-759-419-0
Vol. III: O prisioneiro (1949—1960), 2005.
Pires, Catarina. Cinco conversas com Álvaro Cunhal. Porto, Campo das Letras, 1999. ISBN 972-610-177-8
Rodrigues, Urbano Tavares. A obra literária de Álvaro Cunhal: Manuel Tiago visto por Urbano Tavares Rodrigues. Lisboa, Editorial Caminho, 2005. ISBN 972-21-1737-8
Rodrigues, Urbano Tavares. Balanço comovido da ficção de Álvaro Cunhal. [1] [Архівовано 2 серпня 2009 у Wayback Machine.]