PROFILBARU.COM

	Абдул Рахман аль-Ар'яні; араб. عبد الرحمن الأرياني
Прапор	2-й Президент Північного Ємену
5 листопада 1967 — 13 червня 1974
Попередник:	Абдалла ас-Саляль
Наступник:	Ібрагім аль-Гамді
Прапор	3-й Прем'єр-міністр Північного Ємену
5 жовтня 1963 — 10 лютого 1964 року
Попередник:	Абдул Латіф Дайфалла
Наступник:	Хассан аль-Амрі
Народження:	10 червня 1910; Fort al-Aryanid, Al Qafr Districtd, Ібб
Смерть:	14 березня 1998 (87 років); Дамаск, Сирія
Країна:	Єменське Мутаваккілітське Королівство; Єменська Арабська Республіка
Релігія:	іслам
	Медіафайли у Вікісховищі

Абдул Рахман аль-Ях'я Ар'яні (араб. عبد الرحمن الإرياني, трансліт. ʿAbd al-Raḥmān Yaḥyā al-Iryānī; 1908 — 14 березня 1998) — єменський військовик і державний діяч; другий президент Єменської Арабської Республіки. аль-Ар'яні обіймав посаду міністра вакуфів у першому республіканському уряді Північного Ємену, а згодом став єдиним цивільним політиком, який очолював Північний Ємен^[1]. Зрештою він був скинутий Ібрагімом аль-Хамді і помер у вигнанні.

Життєпис

Народився у селі Ар'ян 1908 року. Його батько був головним суддею Єменського Мутаваккілітського Королівства та видатним знавцем шаріату, його мати займалась доброчинністю. Освіту здобував у рідному селі, де навчався до 16 років, після чого поїхав до Сани навчатись у школі шаріату, де здобув релігійну освіту. Кілька років працював імамом суду (до 1937), потім отримав пост судді^[2].

За часів монархії був лідером опозиційної групи «аль-Ахрар»^[3]. Обіймав посаду міністра релігійних пожертв у першому національному уряді Північного Ємену та був цивільним службовцем^[3]. Активно виступав проти монархів Ємену, беручи участь у діяльності опозиційної групи «аль-Ахрар» («Свобода»), що прагнула досягнути встановлення республіканського устрою. У лютому 1948 року брав участь у «конституційній революції» руху «Вільний Ємен» проти короля-імама, спрямованій на встановлення конституційної монархії, а після її провалу був засуджений до 5 років ув'язнення.

1954 року отримав місце у Верховному шаріатському суді. 1955 року за свою антимонархічну діяльність в «аль-Ахрар» був засуджений до смертної кари, однак за кілька хвилин до страти отримав відстрочку від короля-імама Ахмада. Був ув'язнений, де пробув 7 років до падіння монархії та перемоги революції. Загалом в ув'язненні провів близько 15 років до свого остаточного звільнення 1962 року^[3].

Після революції 26 вересня 1962 року отримав посаду міністра у справах релігії. Потім обіймав посади міністра юстиції, заступника прем'єр-міністра, члена Ради революційного командування, члена Президентської ради. Від 5 жовтня 1963 до 10 лютого 1964 року — віце-президент і голова Виконавчої ради ЄАР (прем'єр-міністр). У 1964—1965 роках був членом Політбюро ЄАР, заступником прем'єр-міністра, членом Президентської ради^[4].

5 листопада 1967 року став президентом країни, доклав основних зусиль до примирення монархічних і республіканських кіл. Різко засуджував втручання Єгипту й Саудівської Аравії до внутрішніх справ Ємену, особливо — допомогу республіканцям.

1970 року досягнув національного примирення з прибічниками королівської влади та встановив формальні відносини з Саудівською Аравією. 1972 року досягнув попередньої згоди з Південним Єменом щодо об'єднання двох частин країни, на базі якої відбулось об'єднання двох держав 1990 року. За часів його правління відбулись перші в історії країни парламентські вибори, а також було ухвалено першу конституцію^[4].

Добровільно пішов у відставку 13 червня 1974 року, щоб уникнути кровопролиття за умов кризи, що зростала. У подальшому жив у Сирії, де й помер 1998 року у віці 89 років^[3].

Примітки

↑ Abdul-Rahman Al-Eryani, Ex-Yemen President, 89. The New York Times. 17 березня 1998. Процитовано 13 лютого 2009.
↑ Makil Al-Ilm fi Al-Yaman, Ismail Al-Akwa
↑ ^а ^б ^в ^г New York Times. 1998-03-17. [1]. Retrieved 2009-02-13
↑ ^а ^б Густерін П. В. Єменська Республіка та її міста. М. 2006, стор. 178