PROFILBARU.COM

Ізоляціонізм — напрям в офіційній зовнішній політиці, в основу якого покладено ідею незалученості у справах за межами певної держави, та метою якого є досягнення усіх нагальних цілей розвитку держави виключно силами цієї держави, без залучення економічного чи політичного співробітництва з іноземними державами або наддержавними структурами.

У політологічному лексиконі додатково існує термін «антиінтервенціонізм», яким іноді помилково взаємно підміняють поняття «ізоляціонізм»^[1]. «Антиінтервенціонізм» прийнято розуміти, як зовнішньополітичну концепцію «військового та політичного невтручання у міжнародні справи та у внутрішні справи суверенних держав»^[2]. «Ізоляціонізм» слід трактувати трохи ширше як «зовнішньополітичну макростратегію військового та політичного невтручання у міжнародні справи та у внутрішні справи суверенних держав, пов'язану з торгово-економічним протекціонізмом та з культурно-релігійним відокремленням, а також з неможливістю перебувати у постійних військових альянсів, зі залишенням, проте, можливості участі у тимчасових військових союзах, відповідальних актуальним інтересам держави та у постійно діючих міжнародних організаціях цивільного характеру»^[3]^[4]^[5].

Приклади політичного ізоляціонізму

Японія — політика «Сакоку», XVII-XIX ст.;
Зовнішня політика США (1920-1930-х років), суть якої згідно Доктрині Монро полягала у невтручанні США в міжнародні справи, економія на зовнішній політиці, внутрішній економічний протекціонізм;
Односторонній ізоляціонізм сталінського режиму в СРСР (зовнішня експансія та втручання в справи інших країн, але закритість та недоторканість ззовні режиму диктатури КПРС);
Політика періоду правління Мао Дзедуна в КНР;
Албанія часів диктатури Енвера Ходжи;
Режим сім'ї Кімів в КНДР — опора на «вчення чучхе»;
Путінізм (так само як і в СРСР — зовнішня військова експансія, зсередини «обложена фортеця»).

Критика

Ізоляціонізм критикували за відсутність допомоги націям, які переживають великі проблеми. Одним із яскравих прикладів є американський ізоляціонізм, який Бенджамін Шварц^[en] описав як «трагедію», натхненну пуританизмом^[6].

Примітки

↑ Romanov, V. V.; Artyukhov, A. A. (2013). The Notion of "Isolationism" in U.S. Foreign-Policy Thought: Conceptual Characteristics (PDF). Vestnik Vâtskogo Gosudarstvennogo Gumanitarnogo Universiteta (рос.). Kirov, Russia (3-1): 67. ISSN 1997-4280.
↑ Smith M. The Myth of American Isolationism, Part I: American Leadership and the Cause of Liberty : [англ.] // The Heritage Foundation. — 2010. — С. 2.
↑ Artiukhov, A. A. (2022). The Conceptual Characteristics of the Notion “Isolationism” at the Current Historical Stage. Meždunarodnyj Naučno-Issledovatel'skij Žurnal [International Research Journal] (рос.). Yekaterinburg, Russia (8 (122)): 2. doi:10.23670/IRJ.2022.122.54. eISSN 2227-6017. ISSN 1997-4280.
↑ Артюхов А.А. Изоляционизм Патрика Дж. Бьюкенена: проблема самоидентификации : [] // Вестник Тамбовского университета. Серия: Гуманитарные науки. — 2014. — № 4 (132). — С. 170.
↑ Романов В.В., Артюхов А.А. Понятие «изоляционизма» во внешнеполитической мысли США: концептуальные характеристики // Вестник Вятского государственного гуманитарного университета. Киров, 2013. № 3 (1). С. 70.
↑ Schwartz, Benjamin (Fall 1996). Review: The Tragedy of American Isolationism. World Policy Journal. 13 (3): 107. JSTOR 40209494. Процитовано 6 грудня 2020.

Див. також

Література

Б. М. Гончар. Ізоляціонізм // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
О. Яковлєв. Ізоляціонізм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.277 ISBN 978-966-611-818-2